Коротка розповідь про михайла коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884), "21-го грудня, на введеніє" (1885), "Дядько та тітка" (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал "Дзвінок" опублікував його вірш "Наша хатка". В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання "Харитя", "Ялинка", "П'ятизлотник", повість "На віру", віршована казка "Завидющий брат". Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.

Історія про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду і почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби за життя. Зрозумівши, що лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на до Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл.  Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з’ясувалось, що вбивцею тварини став їх рідний дядько Шпичак. Коли він зрозумів, що брати не в захваті від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м’ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней.  Завершується оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це несподівано було з дітьми, страшенно хочеться, щоб лось підняв голову.

Головна частина          підрядна частина І                підрядна частина II  

Отут, серед цвіту, здається, що якби людина навчилася мудрості дерев, не була б ворогом сама собі й природі (Є. Гуцало).

Розпов., неокл., складн., сполучн., складнопідр., обстав. умови, коми вжито для виділення відокремленої обставини, а також підрядної частини речення.

Головн. част. — односкл., безособ., пошир., повне, неускл.

Підр. част. І — двоскл., пошир., повне, неускл.

Підр. част. II — двоскл., пошир., неповне, неускл.

[   ], що ((якби   ), (то    )).

Синонімічна конструкція:  Отут, серед цвіту, здається, що людина, навчившись мудрості дерев, не була б ворогом сама собі й природі.