По украинской летературе ведько халамиднык сокрашенно писатель володимер витченко

Не було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються діти в піску, ліплять хатки. Федько теж ліпить, а тоді візьме та й повалить усе — і своє, і чуже. Битись із ним і не пробуй — найсильніший на всю вулицю.

Як пускають хлопці змія, прийде й одбере. Причому не підкрадається, а кричить на все горло, щоб віддали змія. Навіть троє хлопців не можуть нічого вдіяти. Федько одійде далеко, потім повертається й віддає іграшку, а на додачу — свої нитки.

Але так не часто буває. Найчастіше мами йдуть жалітися до Федькової матері. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечері батько, який працює в друкарні, кладе Федька на стілець і лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцеві дві чи три копійки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.

Не любив Федько й товаришів видавати. Найбільше йому діставалося за панського синка Толю — ніжну, делікатну та смирну дитину.

Федько спокушав Толю до своїх забав, і той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлівала, бачачи свого сина таким. Федькові знову діставалося від батьків. Мати говорила, щоб він не смів чіпати панську дитину, бо її батько вижене їх із квартири, яку вони в нього винаймали.

Надворі вечір. З хазяйського дому долинає ніжна музика. Батько і десь там походжає, мати грає, і Толя там — чистенький, нагодований. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці принесуть за квартири, мужики привезуть гроші за землю. І ніхто їх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дітьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворі буря, Толя дивиться у вікно й бачить, як посеред вулиці весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цікаве знаходять на доїм весело і любо. Толя не витримує і йде з ними, а увечері лежить із температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько підійшов до друзів і почав радісно роздати, що він був на річці, бачив, як іде крига, як знесло базарний місток. Вирішили завтра не йти до школи, а піти на річку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотілося подивитися на льодохід. Тому наступного ранку він теж з'явився на березі. Лід тріщав, лускався, сірі крижини лізли одна на одну, як у гурті волів. Толя все чекав, коли Федько піде на лід, як обіцяв. І запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризі річку. Федько погодився. Толя, якщо програє, віддасть свого ножики, а Федько — чижика.

Федько взяв палицю й побіг на кригу. Він вправно перестрибував з однієї крижини на іншу, підтягуючи її палицею до себе. Дорослі кричали на хлопця, але той не слухав їх. Пройшов до другого берега, а тоді знову назад через кригу. Усі аж завмерли зі страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослі зітхнули полегшено й вилаяли хлопця, відчуваючи скоріше захоплення спритністю, аніж злість.

Толя аж задихався від заздрощів, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризі дуже легко й весело, зате дивитимуться всі на нього, як на героя. Він попросив у Федька палицю й, не слухаючи його відмовлянь, стрибнув на крижину, потім на пругу. У цей час насунула купа льоду й відрізала панича від берега.

Толя розгубився, стояв і плакав, а люди бігали по березі й не знали, як йому до Раптом звідкись прибіг Федько з новою палицею, добрався до Толі й допоміг перейти на крижину, з якої той вибрався на берег. А крижина під Федьком тріснула, і він опинився у воді. Хлопці кинули Федькові пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тоді Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.

У цей час прибігли батьки хлопців. Мати Федька шарпала сина, лаяла і била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що він штовхнув його сина на лід. Федько, побачивши перелякані, благаючі очі Толі, уперше в житті збрехав. Вдома його били, поки втратив свідомість Три дні потім він лежав із високою температурою, поки й помер.

За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вікна і грався з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому.

 Цікаво й те, що самі люди далеко не завжди знають, що саме може зробити їх щасливими. У деяких випадках, що б вони не робили, щастя не настає. Але потім може статися щось цілком випадкове, що принесе щастя. Втім, все ж деякі елементи буття людини, які можуть зробити їх щасливими, дійсно можна виділити. Насамперед, хотілося б сказати про здоров’я людини і про те, що його відсутність може зробити людину настільки нещасною, що вона просто нічого більше не буде хотіти, крім того, щоб позбутися болю. Тому важливо з молодих років стежити за своїм здоров’ям. Якщо його немає, якщо людина постійно мучиться від того, що у неї щось болить, ні любов, ні фінансове благополуччя, ні що-небудь ще не зроблять її по-справжньому щасливою. Думається, що на друге місце після здоров’я для досягнення щастя можна поставити любов. Так вже створена людина, що без любові вона дуже страждає. Кожному потрібна пара, щоб відчувати себе добре і комфортно. Також варто зауважити, що людина наділена невід’ємним бажанням продовжити свій рід, а це означає, що важливою складовою щастя для нього є його діти. Без дітей жити дуже тоскно, вони не тільки можуть являти собою сенс життя своїх батьків, а й вносити в це життя різноманітність. Думається, що успішні діти можуть стати предметом гордості для батьків і зробити їх щасливішими. Бідні люди дуже часто бувають нещасливими. Не можна перебільшувати важливість великих сум грошей і величезного статку, іноді це навіть псує людину. Але якщо у людини є проблеми з житлом або купівлею харчування, то вона, звичайно, далеко не щаслива. Прямо пов’язано з цим і щастя від принесення користі суспільству. Людині дуже приємно бути корисною іншим людям і отримувати за це винагороду. Якщо людина хороший і відповідальний працівник, вона напевно стане хоча б трохи щасливішою від цього. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що щаслива людина – це здорова тілом і розумом людина, яка має велику і дружну сім’ю, хорошу і високооплачувану роботу. Звичайно, навіть якщо певна людина буде мати все це, вона може відчувати себе нещасливою з якихось причин. Але, як вже зазначалося раніше, всі люди різні і особливості щастя для них теж відрізняються.

.

Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті. 

Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.) 

У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів. 

Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.