прозаическая форма басни преобладает в почти до: xv ст. xvii ст. xvi ст. xviii ст. нужен ответ , в течении 15 минут (за ответ 19 )

ответ:

басня-один из древнейших жанров.  

в греческой уже гезиоду (ок. 800 л. до р. х. ) и стезахору (vi в. до р. х. ) приписывается авторство нескольких басен, но самым знаменитым баснописцем слывет эзоп, по происхождению фригиец; его басни (все изложены прозой) отличаются необыкновенной отчетливостью, ясностью, простотой, спокойствием и остроумием, поэтому неудивительно, что они уже рано широко распространились по всему тогдашнему цивилизованному миру, переделывались в продолжение многих веков вплоть до наших времен и теперь в переделках и переводах составляют достояние каждой, хотя бы еще мало развитой .  

из греческой прежде всего перешли басни в сирийскую, затем в арабскую (локман) , армянскую, еврейскую, индусскую (бидпай, или пильпай, и многие другие) . басни эти на греческой почве долгое время переходили из уст в уста, пока не были собраны в первый раз димитрием фалерийским ок. 300 г. до р. х. затем в i или ii в. после р. х. бабрий переделывал эти прозаические басни в холиямбические стихи; в ix в. магистр игнатий стремился вылить басни эзопа в коротенькие (из четырех строчек) стихи. с течением времени, особенно на византийской почве, басня принимает все более и более дидактический характер, который почти совершенно убивает наконец описательную сторону; такими представляются басни эзопа в сборнике xiv в. , написанном монахом максимом планудом.  

латинский перевода басен эзопа был сделан в первый раз в i веке после р. х. федром, который, тоже по образцу эзопа, составлял новые басни стихами. оригинальный сборник федра в течение средних веков был забыт и издан в первый раз только в 1596 году. но в х веке какой-то неизвестный писатель пересказал в прозе некоторые стихотворные басни федра, и этот прозаический сборник избранных басен федра был популярен в прежние века п. з. "aesopus" .  

в басня известна с давнего времени. знаменитое произведение восточной фантазии — басни бидпая, или "стефанит и ихнилат", через византию сделавшееся достоянием южнославянской письменности, в xv-xvi стол. уже пользовалась популярностью среди книжников. не менее хорошо были известны им и басни эзопа, лицевое житие которого, украшенное множеством замысловатых анекдотов и остроумных изречений, охотно переписывалось в xvii ст. , а в xviii обратилось в народную лубочную книгу. в 1731 г. кн. а. д. кантемир написал в подражание эзопу шесть басен; около того же времени явилось "несколько эзоповых басенок (51), для опытка гекзаметрами", составленных в. к. тредиаковским. а. п. сумароков переводил уже лафонтена (фр. ) и сочинял оригинальные басни, довольно грубые по языку и содержанию. и. и. хемницер (1744—84) переводил лафонтена и геллерта; оригинальные его басни отличаются простотой изложения и замысловатой, подчас — злой наивностью. почти исключительно переводчиком французских баснописцев (лафонтена, флориана, ламотта, арно и др. ) был и. и. дмитриев (1760—1837), который, по словам мерзлякова, "отворил басням двери в просвещенные, образованные общества, отличавшиеся вкусом и языком". его 40 басен написаны в течение 1803—4 гг. и высоко ценились современниками, которые, впрочем, с удовольствием читали и совершенно иные по духу и выражению оригинальные басни а. е. измайлова (1779—1831), отличающиеся естественностью. последним и гениальнейшим представителем басни не только в , но и во всемирной является и. а. крылов (1768—1844). его басни (200) неподражаемы по оригинальному, вполне народному языку и меткому остроумию; они сделались едва не самой популярной книгой в россии, с детства хорошо знакомы каждому и переведены на многие иностранные языки. крылов довел обработку этого вида поэзии до высшего совершенства, и после него уже ни один писатель не брался за басню.

объяснение:

Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності.  Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять  автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.

Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,

У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу

Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.

Объяснение:

Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності.  Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять  автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.

Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,

У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу

Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.

Объяснение: