Поміркувавши над тим яке значення мають добрата і чуйність у людському житті, візьміть участь у дискусії на тему « чи лише в казках добре завжди перемагає зло? »

 

нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.

виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.

коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.

але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.

климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.

після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.

климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.

Там 1 главный герой и он пастушок (имя не помню)  в один день  когда пастушок пас овечек то одна убежала и он погнался за ней. А потом он упал в яму где  жили яяни которые строили свои башенки и знали только 1 слово- я. в городе были ворота но они были закрыты и по пророчеству открывались только тогда когда кто-то говорил слово которое знают все (и яяни) но не часто им пользуются.  про это ему рассказал старик который был простым человеком  и тоже как пастух упал в эту яму. пастушок предложил старику пойти вместе с ним но на это старик сказал что он уже слишком стар и не сможет выбраться. тогда пастушок взял старика на спину и пошёл к вратам. он их попросил открыться да так вежливо, что врата распахнулись и пропустили пастушка.
А когда он вылез то вместо старика обнаружил на спине мешок с картошкой.

Джордж Плейтен вирішив, що буде програмістом. Але його оголосили непридатним до машинного навчання. Джордж потрапляє у притулок для недоумків, де він вчиться традиційними методами.
 Звідти він тікає, зрозумівши, що він цілком нормальна людина, і потрапляє на олімпіаду. Його спіймали та повернули назад у притулок, де він продовжує своє навчання. Тоді він остаточно усвідомлює, що він  - один з небагатьох людей, що зберегли здатність самостійно мислити, і це сталося завдяки традиційним методам навчання у школі.