20 ! завдання по тексту климко як би ви могли змінити події наприкінці твору , як би вони розвивалися дани ? написати (5-7 речень ) нужно

какой афтор ? чтобы написать

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Читаєш ці рядки Т. Г. Шевченка, і тебе огортає сум і якась невловима туга. Так могла написати лише людина, яка зазнала багато горя й страждань у житті. Наділений поетичним талантом, Тарас Григорович виливав свої по­чуття та найпотаємніші думки на папір. Зокрема гіркі спогади про своє безрадісне дитинство він змалював у вірші “Якби ви знали, паничі…”:
…В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
не дають.
Що може бути гіршим для людини, а тим більше для маленької дитини, ніж почувати себе в рідній батьківській хаті “мов у пеклі”, мучитися й не бачити майбутнього? Згадує поет і про тяжке життя матері та батька, яких “нужда та праця” на панщині передчасно звели в могилу; згадує братів, яких віддали в москалі, і сестер-“голубок”, доля яких — усе життя прожити в наймах аж до самої смерті.
Саме ці дитячі спогади викликають у нього біль і співчуття, коли він бачить “малого хлопчика в селі”, який ніколи не побачить “святої воленьки”. І це Шевченка жа­хає й обурює. А особливо обурює його лицемірство панів, їх знущання над кріпаками. Саме вони, ці “добрі люди”, у раю “пекло розвели”:
…З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
Читаєш ці слова й дякуєш Богові за те, що живеш у родині, де є і тато, і мама, що не поневіряєшся серед чужих людей, живеш на волі й не знаєш, що таке кріпацтво, найми та голод. І тому дуже хочеться, щоб страшне минуле, у якому жив поет, ніколи не повернулося, щоб і надалі життя наше було щасливим, мирним і вільним.

Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. 
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.  
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.