Напишть відповідь на одне із запитань. 1.чим приваблюють мене поезії і.калинця? 2.чи потрібно робити людям добро (за вивченими творами е.андієвської)

  Чим страшний фанатизм? На мою думку, якщо ти у щось віриш - це добре, але не слід ставати фанатиком.

  По-перше, фанатики, частіше всього, нав'язують свою думку іншим. Можливо, люди не притримуються твоєї віри/думки. Треба поважати особистий простір цих людей.

  По-друге, тим можеш заблукати у своїх роздумах. Фанатики живуть у своєму світі, і зазвичй не помічають інших сфер життя, навіть якщо раніше полюбляли їх. Фанатизм заплющує очі і зав'язує руки до нових врожень.

  По-третє, люди з фанатизмом можуть збожеволіти, і зробити щось дуже погане з людиною із-за образи на те, що він не дотримається його віри/інтересів.

 Отже, всім нам слід бути обережними. Робити щось з інтересом - добре, робити щось з фанатизмом - небезпечно.

Брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: «Усі будемо рівні!»; «Хліб та вода — козацька їда» тощо…

Батько і син Шрами, Сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, про­те, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в ро­мані найповніше і найпозитивніше.

Якима Сомка виведено як продов­жувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова:

«Зло­жити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під од­ну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».

З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і зли­галися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковни­ка і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.

Гідний батька і син Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хо­робрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.

Окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцен­тровано іншу проблему — народ і співець. Це романтичний образ «Божого ясного Чоловіка», людини національно свідомої, котра в мораль­ному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чо­го видющий зроду не побачить». Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі»…