Твір моральні цінносці людей за твором мишка ​

Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Бог наділив людину правом життєвого вибору. Тому кожен із нас рано чи пізно замислюється, навіщо існує, для чого живе. В усі часи жили люди, які зважали, що жити треба для себе і заради себе, часто за рахунок інших.

Багато людей переступають через тих, хто поруч, не помічають тих, хто потребує їхньої до але ж потреби існують. Є перевірені століттями і поколіннями моральні закони взаємодо всепрощення, милосердя.

Часовой механизм

Як сказати, пояснити людині, що вона живе не законами моралі? Істинні та фальшиві цінності в житті людини . Тільки у казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима. У казці завжди зрозуміло, що добре, а що погано, торжествує правда і справедливість, і негідники зазнають покарання. Б. Лепкий тому і написав казку для дорослих і дітей «Мишка».

Невелике сіреньке створіння і є головною діючою особою в творі. Живе наша героїня у багатого господаря. І хоча в країні голод, розруха, бо йде війна, мишка має чим поживитися і не знає горя. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, вона дізнається про голодне життя їх та людей. В той час, коли люди живуть у великих злиднях, господар наживається. Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми, а з голодними він і не думає поділитися. Нащо йому стільки грошей? А ще виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися.

Навіть мишці стало соромно за господарів, які відмовили в милостині жінці-жебрачці. Вона не може зрозуміти: «Хіба ж папір важливіший за життя?» Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брехню, жадобу. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила все. Після чого залишила хату господаря.

Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про милосердя. А тваринка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добро не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі».

Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних людей. Вона вміє розрізняти справжні і несправжні цінності.

У світі поруч існують добро і зло. Якщо людина ставить своєю метою накопичення грошей і речей, вона перетворюється на їхнього раба, прагне з усього отримати зиск. Потреби й шляхи їх забезпечення повинні бути розумними.

Пам’ятаймо, що існують найсвятіші людські почуття: любов, милосердя. їх не купиш у магазині, ні в кого не позичиш, їх просто можна набути, навчити себе бути людяним.

Щасливий той, з ким інші щасливі. Тому треба вчитися розрізняти справжні цінності і фальшиві.

История создания эпической поэмы “Песнь о Гайавате”. Генри Уодсворт Лонгфелло глубоко изучал исторические труды о жизни и культуры индейцев. Этот интерес он сохранял в течение всей жизни. Писатель встречался с представителями различных индейских племен.

1849 г. Он познакомился с вождем племени Оджибуэев. Легенды, которые услышал Г. Лонгфелло от индейского вождя, были впоследствии использованы в “Песни о Гайавате”. Писатель думал, что обращение к истокам обогатит американскую литературу, и будет формированию настоящих

чувств национальной гордости и единства у американских читателей.

Кроме индейских источников, писатель опирался на литературные традиции Европы. Он увлекался сборниками исландского (“Эдда”) и финского (“Калевала”) фольклора, использовал также античную мифологию (в образе Гайавати можно Найти черты Орфея, Геркулеса, Прометея и др.), славянский фольклор (герои “Песни о Гайавате” немного напоминают богатырей из русских былин и сказок), европейские сказание (“Песни о Гайавате” создавалась по образцу “Песни о Роланде”, “Песни о Нибелунгах”, “Песни о Сиде”, где в

центре была воспета биография главного героя).

Итак, национальные источники и творческое усвоение литературных традиций дали возможность Г. Лонгфелло создать оригинальное произведение, которое он назвал “поэмой великой веры в Америку”.

За основу “Песни о Гайавате” Г. Лонгфелло взял исторический факт – создания Лиги памяти ирокезских племен (примерно 1570 г.), в которую вошли различные индейские племена. Сначала Лига была военным союзом, но позже стала формою коллективного правления, ее создание положило край вражде и внутреннему раздору среди племен. Индейцы стали вместе решать свои проблемы, совместно действовать против внешних врагов.

По мнению американских историков, реальный Гайавата тоже принимал активное участие в организации Лиги. Его образ, окутанный дымкой легенд, и другие образы, что стали мифическими для индейцев, художник ввел в поэму. Автор перенес действие произведения в XVII ст., когда на Американском континенте появились европейцы, то есть начала формироваться новое государство.

Писатель сознательно отступил от реальных фактов с целью поэтизации образа Америки и утверждения тех моральных и общественных идеалов, которыми, на его мысль, должны руководствоваться американцы в строительстве демократического государства.

В “Песне о Гайавате” воссозданы древние представления североамериканских индейцев. Для них мир населенный духами, героями, древними божествами. Природа и ее силы имеют магический характер.

Человек зависит от многих сверх природных и божественных сил, однако он находит свое место в тяжелом и многообразном мире побеждать злые силы.

Поэма начинается с рассказа о создании Лиги племен. Это не просто поэтизация исторического факта, а изображение процесса созидания нового мира на принципах мира и взаимопонимания.

В индейской мифологии имя Гитчи-Маниту означает “Великий Дух”, “Владыка жизни”. Индейцы верили в то, что имено он создал мир и правит ним. Гитчи-Маниту – это Творец, Отец всех народов, олицетворение добра и мудрости для североамериканских индейцев.

Он предлагает индейцам жить в мире между собой, стать друзьями и братьями. Эта мысль вполне соответствовала не только стремлением североамериканских индейцев и христианским заповедям, утверждал Г. Лонгфелло в “Песни о Гайавате”. Индейцы как “дети” одного Большого Духа, Владыки Жизни, братья, а брат не при каких обстоятельствах не может поднять руку на брата, потому что это большое зло.

Идея братства распространяется на весь мир: всем людям требуется стать братьями и прекратить войны и вражду.

Особое значение в а этой части приобретает образ “Трубки Мира”. Трубка – традиционный атрибут быта североамериканских индейцев. С трубкой они никогда не расставались, с ней шли на переговоры, ее берегли и передавали в наследство. Поэт подчеркивает мифическое значение Трубки Мира – ее сделал и зажег сам Гитчи-Манито, подавши людям соответствующий знак.

Трубка – это воплощение идеи единения и взаимопонимания для всех народов.

Кто такой Гайавата? В мифах североамериканских индейцев Гайавата – первооткрыватель многих вещей, самый могущий и сильный. Поэма Лонгфелло построена как сказочная биография героя.

«Зів'я́ле ли́стя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886–1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «Лірична драма».В цій збірці розкривається душевна трагедія ліричного героя (самого Івана Франка), викликана тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням.Збірка складається з трьох частин, або «жмутків». У «жмутках» вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого «жмутка» Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням. Поезія «Червона калина, чого в лузі гнешся?» написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом. За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб — молодого парубка. У поезії поет майстерно відобразив у прагненні калини до сонця — любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю. Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.