Відповісти на питання до "Русалонька із 7-В" - Багато подій, що відбувалися в минулому, певним чином пов’язані із будинком, у якому проживає родина Софійки. Чому(розділ 52)? - - Розділ «Крадіжка» розповідає про те, як стара шовковиця врятувала життя Катерині й Семенові і аж через 50 років повернула спокій у квартиру Софійчиних сусідів. Як це сталося? - В якому розділі розповідається про примирення Вадимових батьків і їх повернення як і дідуся Толі, додому.Що означає те, що всі кулаківські сходяться додому?? - У всіх попередніх розділах розповідається про подорожі героїні в часі в минуле. І тільки розділ 60(«Ще одна таємниця шафи») дозволяє нам заглянути у майбутнє і дізнатися, що чекає на героїню через декілька років. Що цікавого дізналися ви із цього розділу?

Яким Сомко - честный, порядочный, образованный, придерживается казачьих традиций и обычаев; бескомпромиссный; мечтал объединить Украину сильной рукой, сделать ее независимой.

Иван Брюховецкий - хитрый, облесливий, нечестный, жестокий; власти добился обманом, подкупом; пренебрежительно относился к казацких старейшин, черни; мечтал о личной власти, славе и обогащению.

Не совсем привлекательные черты Якима Сомка:

— Не любя запорожцев, Сомко обожает Кирилла Тура за героизм, преданность и мудрость;

— обидел Лесю, когда в ее присутствии отдал предпочтение Туру, придерживаясь казацкой морали, согласно которой боевой побратим всегда относился выше, чем женщина или любимая девушка;

— после поражения Сомко отказывается от и дальнейшей борьбы (правда, ради друга и ради спокойствия в обществе, избежания

Іванець Брюховецький

"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"