Аналіз вірша василя симоненка "люди прекрасні"

автор – василь симоненко рік написання – 16.01.1963 тема: зображення «жаги» до повноцінного життя як гарантії того, що наступні покоління плекатимуть повагу до предків. ідея: показати, що людська душа повинна бути надзвичайно багатою, а наше життя – сповнене дій, таких дій, які гідно зможуть
оцінити наступні покоління. “люди-прекрасні” художні засоби: епітети: прекрасні люди, краще сонце, байдуже каміння, камінні душі. порівняння: земля – мов казка. метафори: я загруз у землю, земля мене цупко трима, каміння захотіло ожити. з першого речення помічаємо, що ліричний герой залюблений у
життя. він визнає, що всі «люди – прекрасні», а «земля – мов казка». ліричний герой з’єднаний із рідною землею духовно, вона (земля) у його серці. він немов у полоні в землі, адже вона його «цупко трима». ліричний герой розуміє, що він і всі інші повинні рухатися вперед, жити, «бути дужими»,
«любити», так сильно, щоб навіть «каміння байдуже захотіло жить». він проти того, щоб люди «загрузли» у своїй рутині і не розвивалися. автор натякає на те, що нам всім варто почати жити, по-справжньому жити, робити великі справи для нас та нашого майбутнього. ми стали «черствими», у нас «камінні
душі», тому необхідно докласти чимало зусиль для того, щоб наступне покоління могло побачити «слід», який ми залишимо після себе. тому «розчиняйте серця і чоло», не жалійте себе! будьте працьовитими! тоді ваш труд принесе плоди і ці плоди будуть гідно оцінені.

Маруся чурай відома поетеса   її творчість посіла важливе місце у розкішному саду поезіїї. її пісні козаки співали у походах   з її піснями зустрічали і уславлбвали козаків .   наприклад її пісня "віють вітри віють буйні " у   цій пісні маруся оплакуе своє життя що вона без коханого а без нього і світ їй не милий пісня."ой неходи грицю"вона взяла зі свого життя .                                 її дуже любили і поважали за її пісні та і її батько був козаком і захищав богдана хмельницького у бою.іще у народі її порівнювали здавньогрецькою поетессоюсапфо

:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.