Характеристика образу Микити Кожум'яки:
Микита Кожум'яка - позитивний персонаж, який виступає справжнім захисником рідної землі. Він сильний фізично, має дух патріотизму, є вірним сином свого народу. Одного разу у його краї сталось лихо. Микита не зміг стояти осторонь, тому звільнив рідну землю. Силу цього персонажа підтверджує те, що він може м'яти одночасно 12 шкур. Звідси і його прізвище - Кожум'яка. Я захоплююсь цим героєм, його витримкою, мужністю та любов'ю до рідного краю.
ЦИТАТА:
Невже країна вся байдужа?.. Невже у нас немає мужа Палкого серцем, молодого. Який би зваживсь на двобій…?
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки, від вашого доброго вчинка або навіть тільки слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.
Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!
Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Цитатна характеристика до образів ганнусі, софії і марти, з твору "меланхолійний вальс"
Софія — глибока й тонка поетична натура, з добре розвиненим чуттям краси. Але життя приносить їй лише горе й страждання. Була вона з багатої родини, але батько «стратив маєток» і «помер наглою смертю». Мати безнадійно хвора. Смерть батька вразила дівчину, вона пережила нервове потрясіння. Тяжко перенесла дівчина й трагедію свого першого кохання, ту чудову дружбу, що мала підносити і окрилювати її. «Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене,- каже вона,- віддала я йому (коханому). Не від сьогодні до завтра (як це робила Ганнуся), лиш назавсігди» (І, 526). Але кохана людина заради матеріального добробуту «розтоптала і відкинула Софіїну любов. Шукала (його) з розпукою в грудях, бігала між людьми вулицями», немов заблудша семилітня дитина, «трохи не питала кожного прохожого: «Не бачили ви його?» Був — і нема…»
Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: «...як стану цілком своїм паном, — розмахну крилами під небеса».
Марта — головна героїня, оповідачка, крізь сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ. За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «...в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці. Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.