Чи однакове ставлення до чужини в діда та внука? (за дорогою ціною)

З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі.

1)Летять галочки у три рядочки
ЛЕТЯТЬ ГАЛОЧКИ У ТРИ РЯДОЧКИ 
Летять галочки у три рядочки. 
А зозуля попереду. 
Усі галочки по лужку сіли, 
А зозуля на калині. 
Усі галочки по лужку сіли, 
А зозуля на калині. 
Усі галочки защебетали, 
А зозуля закувала. 
— Ой чого куєш, чого жалуєш, 
Сивая зозуленько? 
Чи жаль тобі темного лугу, 
Чи гіркої калини? 
— Не жаль мені темного лугу. 
Ні гіркої калини, 
Та жалко мені політаннячка. 
Раннього куваннячка. 
Та йдуть дружечки у три рядочки, 
Галочка попереду. 
Та всі дружечки по лавах сіли, 
А Галочка на посаді. 
Усі дружечки по лавах сіли, 
А Галочка на посаді. 
Усі дружечки та й заспівали, 
А Галочка заплакала. 
— Ой чого плачеш, чого жалуєш, 
Молодая Галочко? 
Чи жаль тобі батечка свого. 
Чи подвір'ячка його? 
— Не жаль мені батечка свого, 
Ні подвір'ячка його, 
Та жаль мені дівуваннячка. 
Дівоцького вбраннячка.
2)й матінко, та не гай мене, 

В доріженьку виряджай мене. 

Бо вже нічка та темненькая, 

Доріженька та далекая. 

Їхать лісом та все коренистим, 

Їхать шляхом та все кам’янистим. 

Щоб з доріжки не зблудитися, 

Дівчиноньки не згубитися.