Ть мені написати твір на тему три будь яких бажання

Объяснение:Я зможу до

У книзі «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» Марина Павленко вірно дотримується свого творчого принципу — писати про реальне життя і реальних людей, які завдяки фантазії потрапляють в нереальні ситуації. Така позиція імпонує читачеві-підліткові, який вважає себе дорослим, але в душі залишається дитиною. Головна героїня книги — чуйна до людей, кмітлива Софійка — розпочинає своє дослідження, щоб до своєму однокласнику Вадиму Кулаківському позбавитися родового прокляття. Поступово, крок за кроком, вона дізнається про страшну провину прапрадіда Кулаківського. З казкового арсеналу чарівних предметів, які, зазвичай, допомагають героям казкових повістей, Софійка задіяла лише старовину дерев’яну шафу, спроможну переносити героїню у будь-який час. Марина Павленко відобразила характерну прикмету сучасності: інтерес підростаючого покоління до історії України, краєзнавчих пошуків, дослідження старовинних пам’яток архітектури, вивчення свого родоводу. Читач «Русалоньки із 7-В або Прокляття роду Кулаківських», глибше пізнає минулу епоху, знайомиться з старовинними традиціями і обрядами. Софійка — героїня книги «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських». У повісті вдалося відтворити колоритні типажі сучасних школярів, їхню поведінку, сучасну сленгові говірку. Марина Павленко відзначила, що прототипом образу Софійки стала її старша донька. Досить яскраво представлений у книзі образ самовпевненого учня Вадима Кулаківського, в якому уособлений психологічний портрет сучасного підлітка. Незважаючи на матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самітність і безпорадність. Софійка, побачивши невідомий бік життя Вадима, вирішила до йому.

Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добраПеренесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає