Ть твір під назвою " пісяня-душа народу"

 

пісня – душа народу. твір – роздум.

  пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.  

  українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.

  багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.  

  у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:

під гаєм в'ється річенька,

мов скло вона блистить.

долиною зеленою,

кудись вона біжить.

  основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.  

  в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:

сопілочка калинова, ясенове денце

не сопілка тото грає, а любкове серце.

  як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.  

  молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.

  також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:

вернися, синку, додомоньку,

змию, зчешу головоньку.

  а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо -   пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.

объяснение:

1 федько
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.
2  толя

Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки».

1Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
2
Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
3
Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так:  «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.