Напишіть легенду з елементами детективу про те, як тарас шукав залізні стовпи

    «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»    «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».    «Вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».    «Випусти... бо вони повмирають без води».    «У її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».    «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».    «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю... Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».    «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли до Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що...»    «Спускала на воду й благала душею й очима».    «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли... — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».    «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

Одного сонячного дня маленький хлопчик Івась спустився крутим схилом невеличкої тропи до великого осяяного сонцем моря...В перше він його побачив таким блискучим,неосяжним.Йому здавалось що він його розуміє.Здавалось що з ним розмовляє кожна хвиля яка підпливає до берега.Хвилі насправді з ним розмовляли.Вони розповідали йому що твориться по той бік берега,те що хлопчик ніколи в житті ще не бачив.Йому було цікаво все.Адже окрім старенької бабусі він нікого й ніколи не бачив,ні з ким не спілкувався.Йому було так поодиноко.Й кожного дня він приходив до моря. Одного разу він засидівся в розмові з хвилями до пізна, і перед тим як йти до дому попросив хвилю колись показати йому ту сторону моря..
Наступного ранку він прокинувся так рано,що здавалось весь світ ще спить.Прибіг до берега й став чекати хвилі..так в очікуванні настала ніч..А коли він прокинувся то не знав де знаходиться.Хвилі занесли його далеко від дому. по тей бік берега він дізнався багато нового ,цікавого..Він почав спілкуватися з добрими людьми..Він подобався всим, він був чемний ,трудолюбивий..швидкий,веселий хлопчина.Цьому всьому його навчило море..Довго він жив по тей бік,і засумував за домом..Він попрохав хвилю повернути його назад.вона це зробила .коли він повернувся прибіг до дому розповісти бабусі все чого повідав ,все що бачив.але нажаль вона його не дочекалась.Він взяв її на повізку й привіз до моря ...благав Бога й хвилаі оживити бабусю..Він довго плакав й пообітцяв зробити все про що його попросять лише б повернути її.Хвиля почула його прохання..дивом оживила бабусю..й від того дня хлопчик Слугує морю.він виконує всі прохання хвилі.Рятує риб..Русалок.Відганяє моряків..береже природу.А бабуся його щаслива що внук знову поряд