Твір на тему 《літературні герої на сторожі захисту вітчизни》​

Кожен з нас

нерідко бачить на вулицях молодих хлопчаків, одягнених в армійську форму. І тоді ми розуміємо: це солдати, це хлопці, які "виконують свій священний обов'язок" — служать Батьківщині, щодня готові стати на її захист.

Можна по-різному ставитися до факту служіння в арміїї. Немає, мабуть, такої людини, яка б не чула про страшних "дідів", що нібито знущаються над молодими солдатами, про жорстоких і злих офіцерів, про погане харчування, холодні казарми тощо. А ще слід врахувати, що із цивільного життя цих хлопців два роки викреслюються... Просто жах якийсь, а не армія!

Але на цю справу варто подивитися з іншого боку. Служіння Батьківщині в усі роки і століття вважалося справою благородною, вартою щирої подяки співвітчизників. Ще за часів Київської Русі чоловіків набирали до війська. Були такі, що вважали військову службу справою свого життя, професією, а відтак усе життя проводили на княжій службі. Були й такі чоловіки, які займалися хліборобством, скотарством, ремісництвом, не маючи бажання ставати княжими дружинниками. Однак у часи лихоліття, коли вороги загрожують рідній країні, піднімались на її захист усі русичі: і професійні військові, і цивільні громадяни. Адже вони розуміли, що захист рідної землі — це обов'язок кожного

Між фольклором і літературою існує тісний зв’язок.Однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.
Фольклор – особлива форма усної народної творчості, яка в словесних образах передає узагальнені уявлення про устрій світу і людської спільноти. Література як вид мистецтва реалізується в письмовій формі і відображає внутрішній світ людини в системі суспільних відносин, що склалися в конкретний історичний період.
Фольклорні твори – результат колективного творчого процесу, в якому неможливо встановити авторство. Література об’єднує твори, авторство яких достовірно відомо.Фольклорні жанри підпорядковані стійким правилам побудови сюжетів, створення образного ладу і вибору засобів художньої виразності. У літературних творах принципи створення сюжету і образотворчості 

Літературний рід: ліро-епос. Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість). Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р. Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів. Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак. Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з до Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини. Герої Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став кри­латим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного зна­ку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзна­чають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Йо­го поспішність призвела до трагедії: дружила повністю розгромлена, ти­сячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Свято­слава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений пік­лувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські між­усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхет­на людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до но­вого лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могут­ньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Свя­тослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців. Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чо­ловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю му-жа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі… Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-ру-сичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в ко­ханні возвеличують її в наших очах.