Дік сенд ставлення до друзів дік сенд ставлення до ворогів дік сенд ставлення до автора , надо

«життя — бо ваше вже, а не моє. а тільки я так скажу вам на прощання. не з тієї пляшки наливаєте. п’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. марно п’єте. це, хлопці, не ваші напої. це напої бабські. а воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. ото ваше вино. а жаль — це не ваше занятіє. жаль підточує людину, мов та шашіль. перемагають горді, а не жалісливі! » у цих словах діда платона виражена основна думка твору. у такий спосіб довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир петро колодуб, від імені якого ведеться розповідь. для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через десну стала справжнім духовним очищенням. тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». завдяки цьому вогню, що викресав дід платон, тепер він, капітан колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть». найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. платон і савка гинуть, потопивши посеред десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. образи дідусів платона і савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Режисерська лабораторія театру «Березіль» (1925)

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, яку було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.

На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності був створений зокрема Руський театр, який очолив Микола Садовський.