Цікаві факти з життя василя голобородько

7 квітня 1945 р. – с. Андріанопіль, Луганщина, народився поет Василь Голобородько – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.
«Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».
Сільський хлопчина з Луганської області у 1964 році поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».
Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. У 1968-му з’явився і Михайло Григорів. А Василя Рубана знищили у психушці… Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники – літературна молодь, яка гуртувалася навколо Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Стуса. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.

7 квітня 1945 р. – с. Андріанопіль, Луганщина, народився поет Василь Голобородько – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.

«Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».

Сільський хлопчина з Луганської області у 1964 році поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».

Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. У 1968-му з’явився і Михайло Григорів. А Василя Рубана знищили у психушці… Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники – літературна молодь, яка гуртувалася навколо Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Стуса. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.

На той час припадає знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим і перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента було виключено і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа - вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнається: «...я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав». «У Донецькому ж університеті, де я поновився, сприйняли мене насторожено. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. «На!» — кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету».

У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету - разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». (Сашко Тесленко потім рік попрацював у Донецьку санітаром, а згодом закінчив медичний. Згодом – письменник- фантаст, був на ліквідації Чорнобильської аварії, згас).

Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 -му, а отримав ступінь магістра — у 2002- му.

Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди».

" Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. До з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані. Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї виконувалися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плана. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать

Чому природу треба берегти ? Напевно , кожний з нас задумувася над цим питанням хоч раз у житті .Природа - це вічне джерело натхнення . Скільки прекрасних поетичних рядків ми можемо про неї почути , скільки про неї складено пісень . Природа - це також джерело нашого матеріального добробуту , тож потрібно її берегти . Людина має бути дбайливим господарем у храмі  матінки Природи ,а не жадібний і байдужим споживачем . Ми всі - діти природи , її часточка . Бережімо нашу природу , не завдаваймо їй кривди та болю . Пам*ятаймо , що за нами йдуть майбутні покоління . Якою ми залишимо їм рідну землю , сьогодні залежить від нас самих ! 

Кожний із нас є невідєною частиною природи за першою крапелькою що передбачає початок весни за першим снігом який вкриває все місто за осінім листопадои що вкриває осінім килимом землю. Так ми дуже чекаюмо весни щоб все по зеленіло а те все зелене не може приховати смітя треба задуватись перед тим як вкинути сміття в траву це все псує природу.Миж некедає мо сміття в домі де попало. Важливо берегти природу адже ми передаємо це свом дітям треба щоб вони побачили красву зелену природу а не сміття. Так само ми маємо берегти ліс ми не хочимо приііхати в ліс на відпочинок і побачити купу сміття також не можна вирубувати дерева. Давайте берегти природу адже вона так від нас залежить!