Розкрийте алегоричне значення образів човна, моря, хмар, вітру й громів у і є. гребінки "човен"

• рефрен: «Було колись…»;
• метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала», «серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає», «серце мліє», «човни стали»;
 • епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море»; • порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»;
 • звертання: «Ануже, хлоп’ята», «Ірай же, море», «Добре, батьку, отамане»; • риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гост вам!»;
 • риторичні запитання: «Де-то буть роботі?» 

Вибирати не можна тільки Батьківщину
   Кажуть, що риба шукає, де
   глибше, а людина - де краще.
   Кажуть, що Батьківщина там,
   де м'якіший хліб...
   В. Коротич
   І їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима.
   Але ж іще Шевченко писав:
   Немає в світі України,
   Немає другого Дніпра,
   А ви претеся на чужину...
    ("І мертвим, і живим...")
Може, й не дуже весело зараз в Україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матір, не можна вибрати й Баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші В. Симоненко.
Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижі, серце його линуло додому: "Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!". Часом тільки на чужині людина починає розуміти, що для неї означає рідний край.
   ...цілували
   Пил київскої землі
   канадці,
   Які недавно ще
   Українцями звались.
    (В. Коротич)
Ні, не можна відмовлятись від рідної землі, якщо ти - Людина. Тим більш, що вона напрочуд красива, наша земля, і краси її та історії не затулять для справжніх людей жодні економічні негаразди. І сьогодні, як за часів Тараса Шевченка
   ...Тихесенько вітер віє,
   Степи, лани мріють,
   Між ярами, над ставами
   Верби зеленіють.
І як за часів Лесі Українки "коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі".
Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українській землі, чиєї "правди сила ніким звойована ще не була" (П. Тичина). Звучить вільно наша солов'їна мова.
   Ти сьогодні зазвучало,
   Як початок, як начало,
   Як озброєння всім видне,
   Слово наше рідне.
    (П. Тичина).
Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися
   У трави - веснянки, у гори крутої,
   В потічка веселого, що постане річкою,
   В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
    (А. Малишко).
Інакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рідним краєм - Україною.
Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжні сини свого народу любили неньку-Україну.
   Кров'ю обкипіла вся наша давнина,
   Кров'ю затопила долю Україна
    (Леся Українка)
Багато скрутних часів зазнала вона протягом своєї героїчної і трагіч-ної історії. Знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її захист України народ, нищив ворогів і відбудовував міста і села, бо любили справжні українці свою Батьківщину попри все.
Для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба не співати п'яними голосами "Ще не вмерла...", а потім тікати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дідько всіх не забере" (В. Симоненко). І не обвинувачувати у своїх негараздах інші народи - ніколи цього не робив такий беззаперечний патріот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав: "Ми поважаємо патріотизм кожної нації, бо ми самі патріоти".
Треба бути відданим їй серцем і працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. Кожен з нас може зробити у цю справу свій внесок.
Головне, пам'ятати "яких батьків ми діти" і любити Батьківщину більше, ніж власний добробут. Тому я хочу повторити слова В. Сосюри:
   Любіть Україну у сні й наяву,
   Вишневу свою Україну,
   Красу її, вічно живу і нову
   І мову її солов'їну.
Всією душею бажаю: живи, Україно, квітни, мужня моя красуне, Україна-пісня, Україна-воїн, Україна-трудівниця!