Поясни, чи можна з прочитаної частини повісті зрозуміти, куди і з якою метою йде климко​

Автобіографічні мотиви у творчості Гр. Тютюнника

Твір розміщено в життєвий шлях письменників від Tvir в Суббота 10 октября

«Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Сьогодні українську художню прозу не уявити без його хай кількісно й невеликої, але справді вагомої літературної спадщини», — писав про творчість Григора Тютюнника Олесь Гончар. Варто підкреслити автобіографічність багатьох творів митця. Особливо це стосується його оповідань «В сутінки», «Смерть кавалера», повістей «Климко», «Облога», «Вогник далеко в степу». Вони з’явилися як наслідок спогадів про власне голодне воєнне і повоєнне дитинство. Герої цих творів — діти. На їхню долю випали важкі випробування, вони завчасно набиралися цілком дорослого життєвого досвіду, самотужки мусили виборювати місце під сонцем.

Але це твори не спеціально для дітей, не лише спогади про власне дитинство спонукали до їх написання. Душа митця залишалася дитячою, його почуття, переживання світу були суголосні почуттям дитини, чистої, довірливої. Підсвідомо Григір Тютюнник тягнуся до образів дітей, а ще — старих людей, які з часом стають такими ж вразливими та беззахисними. Саме вони були найточнішим віддзеркаленням його душі. Ось, наприклад, автобіографічна повість «Облога». Війна. Малий сирота Харитон іде полем, бур’янами, в густому тумані, через який навіть не видно стежки. Його оточує моторошна тиша, хіба зрідка озветься гайвороння. Хлопець сам у тумані і в цій гнітючій тиші. А де самотність — там страх. Щоб побороти його, він щосили кричить: «Мол-чать!» і «Стой, хто йдьот!» (чув від старших). Цей стан самотнього мандрівника в туманному степу, не зіпсутого, не озлобленого — образне втілення душі самого Григора Тютюнника, самотнього серед чужих йому людей, їхньої метушні заробітчанства. А той грізний окрик — наче емблема тоталітарного суспільства, яке так боляче підрізало йому коріння. У стані малого Харитона сам письменник перебував не раз.

Але, як і ці герої, лишаючись наодинці з самотністю, він не лише намагався зрозуміти себе, зробити для себе якийсь вибір, а настирливо шукав опертя своїй змученій душі. Про це красномовно говорить одна з його останніх новел «Три зозулі з поклоном». Цей твір чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє життя. Це одна з найчарівніших перлин української літератури XX століття. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого, якому так і не пощастило повернутися додому. Навіть ім’я батька не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться — в 70-х роках ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора.

Усього на кількох сторінках розгортається досить поширена житейська історія, так званий любовний трикутник. Михайла, його дружину Соню, Марфу єднає страждання, любов як найвище мірило вартості людини. Це надзвичайно сильне біополе любові єднає всіх героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними до співпереживання, розуміння одне одного. Письменник у новелі втілює свій ідеал вирішення складних ситуацій, подає нам свою версію гармонійного налагодження найзаплутаніших стосунків, аніж то він міг би гати в самому житті.

Григір Тютюнник не шукав своїх героїв по світах. Усі вони жили поряд з ним. І він добре знав їхні болі, мрії, переживання, тому в багатьох його новелах чітко простежується автобіографічність.

Ярослава Мудрого часто називали «Сватом Європи» оскільки одружував своїх дочок та сестер, тим самим налагоджуючи стосунки між різними країнами Європи.

Проте гучна слава Ярослава спиралась передусім на досягнення в зовнішній політиці.

Завдяки йому швидко зросла культура. Засновувалися монастирі, населення ставало дедалі розвиненішими. Ярослав мудрий побудував першу бібліотеку на Русі. Також важливим є те, що він був першим хто звів загальноприйняті у ті часи закони у єдину «Руську правду»

Під час правління Ярослава Мудрого був найвищий зліт культури. Ярослав був одним із тих хто дуже переймався за культуру русичів. Тому його внутрішня політика була більш запамятовуючую ніж у його попередників. Наприклад його батько Володимир Великий, був зацикленний лише на збільшення територій.