Характеристика Остапа из "Дорогою ціною"

hföföfföuföuföuflyflydlydlyd

Усвіті є лише одна річ, заради котрої варто жити і яка сильна, як смерть: це – кохання. г. сенкевич кохання… скільки про нього написано та сказано! скільки прекрасних творів складено на його честь! усі чекають кохання, вірять у нього, але пояснити, що це за почуття, не може ніхто. леся українка також не могла оминути у своїй творчості теми кохання. і один з найкращих творів, присвячений цій тематиці, – драма-феєрія «лісова пісня». у цьому творі кохання розгорілося між представниками двох різних світів – мавкою, донькою природи, і лукашем, звичайним сільським хлопцем. це почуття виникло у них раптово і розгорілося як полум`я. мавка, прокинувшись від зимового сну, почула, як лукаш грає на сопілці. ця музика вразила її, пробудила душу… вона сама знайшла лукаша… їхні почуття були щирі і безпосередні, як сама природа. вони кохали одне одного такими, якими вони були. але лукаш – усього лише людина. він забрав мавку з лісу до свого будинку, його мати перевдягла її у якесь дрантя і заставила робити те, що вона просто не могла – жати, тобто нищити природу, частиною якої була, власне, і сама дівчина. як і в нашому житті, любов знищила сіра буденність. мавка перестала бути вільною, бути собою. вона не була вправною господинею, не була щасливою на людському обійсті. можливо, саме це і пригасило почуття лукаша. він прийняв іншу жінку, мавка ж не змогла забути коханого…

Уважаю, що природа й справді наш спільний дім — і тому, що всі ми частина природи, певною мірою її діти, і тому, що живемо серед природи..

Свідченням цього може бути одвічний потяг людини до природи. Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж роботу біля землі, вирощування овочів, фруктів чи квітів. Хтось прагне обов'язково бодай раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі стомлюються від роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось давнє в людині від-тих часів, либонь, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитя до матері. Може, тому так ваблять нас дерева й так шкода нам, коли їх нищать. Людина прагне знайти у природі той спокій, якого бракує їй у сучасному світі. І так було завжди.

Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко відчував природу. Так в новелі "Intermezzo" та в романі "Тіні забутих предків" зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в неї у суспільстві, де панує часто ненависть і горе. Такий спокій і затишок дарує людині лише рідний дім. От і розуміє людина: природа — це її дім.

Саме така думка все частіше є центром численних статей та виступів сучасних науковців, які розуміють, що природу, як рідний дім, треба берегти. Наразі вже всі розуміють це, а надто після чорнобильської катастрофи. Фукусима сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки суворою вона може бути. Отож саме сьогодні ця проблема — збереження природи — є найбільш актуальною.

З усього випливає, що природа — це наш спільний дім, який маємо оберігати.