Інтерв'ю з Остапом з твору "Дорогою ціною"​

Климко накопав п'ятдесят сім картоплин — великих, менших і зовсім дрібних. Дванадцять, найдрібніших, він спік. їв помаленьку, вмочуючи в коробочку з сіллю: помаленьку — щоб довше, та й живіт не заболить.

Вона здригнулася і випустила з рук трояндову сукню. Климко з Зульфатом спритно підхопили її, легесеньку, як пух, і так стояли з нею, ніяково й щасливо всміхаючись.

Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, — гарячої та запашної.

Катя, вертаючись зi школи побачила Надю, а в них з`явилась розмова:

- Доброго дня, Катрюсю - сказала Надiя

- День добрий. Нагадай менi свiй номер телефону, я загубила. - вiдповила Катерина

- Так, звичайно зараз я тобi його запишу.

Надiя взяла ручку та листик бумаги та записала свiй номер.

- А чому у тебе такий почерк? Ти не займалася з батьками? - спитала Катя

- Навiщо вiн менi? Зараз все у iнтернетi, там не потрiбно писать ручкой. Бувай, меня потрiбно йти до дому.

- Бувай...- закiнчила Катерина.

Катя ще довго думала над iï словами...Так i насправдi. Зараз все в iнтернетi.