Новелою є твір:А)"Скарб"О.СтороженкаБ)"Мишка"Б.ЛепкогоВ)"Русалонька із 7-В..."М.ПавленкоГ)"Гер переможений"Л.Пономаренко

наверно ответ Б)

Объяснение:

ответ Б)

ответ:(Г)

Объяснение:Жанр: новела

"Гер Переможений" Любов Пономаренко

1.Де і коли народився Т.Г.Шевченко? 
                  (9.03.1814р. с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії)
2.Яким псевдонімом підписував деякі свої твори Т.Г.Шевченко? 
                                                                        (К.Дармограй)
3.Яким твором відкривався перший “Кобзар” 1840 р.? 
                                                        (“Думи мої, думи...”)
4.Які балади написані Т.Г.Шевченком у ранній період творчості?
                                      (“Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”).
5.Хто був літературною донькою Т.Г.Шевченка, продовжувачем його справи?
                                                                                        (Марко Вовчок)
6.Які драматичні твори Т.Г.Шевченка дійшли до нас?
                                                   (“Назар Стодоля”, “Никита Гайдай”).
7.У якому творі Юрія Федьковича – відгомін поеми “Гайдамаки”?
                          (“Осьмий поменник Тарасові Шевченку на вічну пам’ять”)
8.У яких поемах Т.Г.Шевченко звертається до образу жінки-матері?
                              (“Утоплена”,“Катерина”, “Наймичка”, “Неофіти”, “Марія”) 
9.Хто були  першими лауреатами літературної Шевченківської премії і коли? 
(О.Гончар, П.Тичина, П.Майборода, 9 березня 1962 р.)
10.Чиї це слова: “Тарас буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо”   (Батька поета)
11.Коли і у кого вперше навчився грамоти Т.Г.Шевченко?
(У 1822 р. у дяка Павла Рубана).
12.Яким твором відкривається сучасний “Кобзар”?
(Балада “Причинна”).

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.