Оповідання "Лось" - охарактерезувати образи хлопчиків з оповідання

Головними героями оповідання Євгена Гуцала "Лось" є два братики-підберезовики, як називає йх автор, тому що вони справжні діти лісу. Вони люблять природу, відчувають іі красу, дбають про її безпеку. Побачивши у крижаному полоні лося, який потрапив у пастку через необережність, брати навіть не думають про свою власну безпеку. Старший брат, взявши сокиру в руки, прорубує прохід лосю, ризикуючи власним життям. Хлопчики щиро радіють, що тварина вибралася на берег і повільно почвалала до лісу. Лось навіть не боявся людей, бо жив у заповіднику. Проте жорстокий постріл дядька Шпичака не лише звалив могутнього звіра, а й поставив перед важким вибором братиків: промовчати чи заявити на рідного дядька.І дітям приходиться робити нелегкий вибір між добром і злом.

Жаль, що, часом, дорослі ставлять чистих душею дітей перед таким вибором.

Есть два братика подберезовоки таких называет автор патомучто они настоящие дети леса .Они любят природу испытывают красу леса и заботятся об её безопасности .

Объяснение:

У літературному процесі XIX (на співставленні творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та«Кайдашева сім'я» І. С. Нечуя-Левицького) сторіччя художнє повіствування здійснило еволюцію: його описові форми поступово перейшли у психологічне зображення дійсності, що відбилося на створенні глибоких і колоритних образів. Такі твори ми вже не просто читаємо, захоплюючись сюжетною колізією, а ніби пропускаємо через себе, проживаємо написане автором. Найбільший здобуток, одержаний від цих творів, полягає у тому, що вони збагачують нас своєю мудрістю, життєвим досвідом. 

Коли ж сприймаєш твір за сюжетно-композиційною основою, то дуже часто характери героїв залишаються поза увагою, виникає відчуття зорового споглядання за подіями: ніби дивишся на картину, не проникаючи у внутрішній світ персонажів. Описові твори не дають можливості відчути духовний світ героїв, автора, психологічну роль пейзажів; вони майже не спонукають до глибоких власних роздумів.

З цього приводу доречно порівняти твори І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» та П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» У «Кайдашевій сім'ї» йдеться про велику родинно-побутову війну, якій не видно кінця-краю. Автор створив колоритні образи українських селян, майже не вдаючись при цьому до психологічних портретних деталей. Ми лише стежимо за контрастною поведінкою героїв кількох пар: Карпо — Лаврін, Мотря — Мелашка, свекруха — невістки, Лаврін — Омелько. Весь час ми гаємо за перебігом подій в одній родині, які за своїм гротеском нагадують мотиви фольклорних творів, що є, здебільшого, зразками описової форми. 

Та вже у «Кайдашевій сім'ї», Нечуй-Левицький подекуди звертає нашу увагу на роздуми над психологічними деталями і мотивація вчинків, і виразний підтекст усихання груші, і виразність рис характерів, і порівняння картин природи із станом душі. Але при тому Нечуй-Левицький залишається все ж таки майстром повістевого літературного творення. 

Розповідь Панаса Мирного тяжіє до аналізу ходу подій, у поєднанні зовнішньої драми і внутрішнього світу героя. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» кожний образ — це цілий світ зі своїми таємницями, шуканнями, відкриттями, болями. П. Мирний ставить своїм художнім завданням зображення життя як процесу формування особистості та її взаємодії з оточенням. Письменник намагається відшукати і показати нам причину життєвих колізій у самій людині, у її внутрішньому світі. Через це і образ Чіпки, і Христі, і Галі, й багатьох інших персонажів психологічно вмотивовані та зрозумілі нам. Ми неначе наближаємося до героя, разом із ним пірнаємо у вир його життя, а тому і сам твір сприймаємо гостріше, ближче до серця. 

...Дослідники стверджують, що прогрес людства полягає у використанні та вдосконаленні психологічних технологій. Тому можна з великою ймовірністю допустити, що жанр психологічного твору має неосяжну перспективу розвитку.

По имеющимся материалам можно представить только некоторые обрывки из того, что составляло совокупность хеттских религиозных верований. Без сомнения, эти верования изменялись не только по эпохам, но и по местам жительства хеттов. Эти верования давали ответы на все вопросы, которые предлагает религиозная любознательность: какие существуют боги и духи, как почитать тех и других, как приобретать их расположение, узнавать их волю, как вообще должно вести себя? Конечно, воссоздать религию хеттеев пока нельзя, но уже можно составлять суждения, имеющие за собой, по-видимому, достаточные основания.

Как и хурриты, хетты поклонялись богу грома — Тешубу (Тишуб-Тарку). Они изображались с перунами в одной руке и с двойным топором — в другой, с бородой, в египетском переднике и головном уборе, вроде египетской белой короны — этот культ известен побарельефам.