Вариант ответа Соответствие 1: людина в картатому костюмі з безгубим, немов бритвою прорізаним ротом, тонким карлючкуватим носом, рідесенькими вусиками та водяво-блакитними очима А: стюард Крешемир 2: чоловік із кучерявим каштановим чубом та очима, що зазнали дуже серйозних змін протягом історії Б: пані Рікерт 3: барвистий одяг, халат, шаровари, обличчя худорляве, однак не зморшкувате; під кошлатими чорними бровами ‒ блакитні очі В: Салех-бей 4: добросерда старенька жінка із сивими кучериками та голосом, наче в маленької дівчинки Г: пан Рікерт, директор пароплавства 5: літній панок, повненький, із веселим кирпатим обличчям Д: барон Троч А Б В Г Д 1 2 3 4 5 Установите соответствие (максимум ів) 2. Про що здогадався Крешимир? А: про те, де барон зберігає весь сміх світу Б: про Тімову угоду з бароном щодо сміху В: про плани барона щодо маргарину Г: про те, що Тім із бароном близькі родичі Выберите один правильный ответ (максимум ) 3. Про що подумки благав королівну Тім, коли дивився, разом зі старенькою пані Рікерт, виставу "Липкохвіст"? А: щоб вона йому бодай усміхнулася Б: щоб вона засміялася В: щоб вона не визирала з віконечка Г: щоб вона не одружувалася з волоцюгою Д: щоб вона не сміялася Выберите один правильный ответ (максимум ) 4. Чи баронів брат-близнюк був дуже схожий на нього? А: ні, зовсім трохи, лише очима Б: у нього не було брата-близнюка В: вони були однаковісінькі Г: ні, зовсім не схожий Выберите один правильный ответ (максимум ) 5. Розшифруй записку. Вариант ответа Соответствие 1: туди, де липкохвіст, прийди А: о дванадцятій ночі 2: те, що знайшла королівна, знайди Б: а це Джонні 3: шлях покаже той чоловік, що відраджував від вихора В: виходь потай і перевдягнений 4: візьми таксі, де знайомий шофер Г: прийди до лялькового театру 5: він стереже дім радників Д: стережися Троча 6: приходь у годину трамваїв (темну!) Е: це Крешемир 7: бійся щура, одури його Ж: поверни сміх 8: шлях тільки веде на нього чорний хід З: біля міської ратуші А Б В Г Д Е Ж З 1 2 3 4 5 6 7 8 Установите соответствие (максимум ів)

Багатостраждальна моя Україно... Мученицька доля випала тобі упродовж багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.І все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Важке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.З дитинства Шевченко-кріпак зазнав страждань, знущання панів. Не було в Тараса ні справжнього дитинства, ні справжньої юності. Він став вільною людиною, коли йому виповнилося 24 роки. Здійснилась його давня мрія. У 25 років, маючи можливість купатися в славі, Шевченко вибирає дорогу Ісуса Христа: цілком присвячує себе служінню Україні. Вже через два роки він видає збірку поезій "Кобзар". І в ній молодий поет питає: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?"Незабаром Шевченко їде на Україну. Особистим горем були для нього страждання кріпаків. Тарас Шевченко був братом народів по духу, його серце билося в один такт із народним серцем. Потім уже в Києві поет вступив до Кирило-Мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. Але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю України, ні на хвилину не полишає думати про свій народ. Відпустили його 1868 року, і він одразу ж ще на Україну, відвідує друзів.І де б він не був, звідусюди йшли до нього люди за порадою, за захистом, за надією. Він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу Тарас Шевченко вже назавжди покидає Україну. Покидає з тяжким настроєм, з нездійсненними планами. І тепер на Шевченка чекає повна самотність.

Думаю , це одна з кращих прислів’їв . Невипадково , прислів’я – це народна мудрість , накопичена століттями.Людина народжується і відразу починається навчатися , насамперед , найпростішим речам : сидіти , ходити , дізнаватися маму і тата , пізніше вчиться сам справляти нужду , говорити , малювати , правильно тримати ложку , вести себе в суспільстві. Все це повинні дати дитині батьки.Потім чадо переступає поріг школи і встає на довгий і тернистий шлях до знань. У школі дитину вчать не тільки читати , писати , рахувати і жити в соціумі , а й думати , аналізувати , оцінювати , фантазувати. З часом нього формується своя точка зору , і він вчиться її доводити і відстоювати свою думку. Крім школи батьки можуть віддати свою дитину в музичну , художню , спортивну школи , де крім професійних навичок , він навчитися ще почуттю ритму , смаку , розвивається окомір , тренується сила волі і витривалість. Таким чином , розширюється кругозір дитини.По закінченні одинадцяти років , вже доросла, самостійна людина йде зі школи , але навчання його на цьому не закінчується , навпаки , з цього починається наступний , більш значущий період його життя – п’ять років університету. Зараз серед молоді побутує думка , що вища освіта не обов’язково для багатої і щасливого життя , приклади тому – мільйонери , що не закінчили навіть школу : Стів Джобс , Білл Гейтс , Генрі Форд і багато інших. Але справа в тому , що ці люди відрізняються від нас , вони не просто мислять по -іншому , вони діють і досягають результатів . Не кожен з нас здатний на таке , тому – вік живи вік учись .Скільки б не було тобі років , ти завжди можеш дізнатися що , чого раніше не знав. Головне – не треба цього боятися чи соромитися. І нехай тобі тридцять , сорок років – ніколи не пізно навчитися малювати , або грати , наприклад , на флейті. Найяскравіший тому приклад – М.В. Ломоносов , який почав вчитися у вісімнадцять років! І як виявилося , не дарма. Не бійтеся вчитися , адже навчання – світло !