З якою метою Тарас Шевченко майже скопіював ноги "Сикстинської Мадонни" у картині "Катерина" ?

Дослідження візуального образу рухів, простору і часу в композиції картини, а також їх впливу на зміст твору і його цілісність залишилося

поза увагою мистецтвознавців.

Метою статті є здійснення аналізу аспектів втілення зорового образу рухів, простору і часу в композиційній цілісності та їх вплив на зміст твору.

Новизна наукового дослідження полягає визначенні взаємозв’язку візуального образу руху і простору, що створюють відчуття часу в структурі композиції полотна, — саме вони стають ключовими для розуміння змісту не тільки

сюжету картини, а й однойменної поеми.

На чужом горе счастья не построишь. Люди представляют счастье по-разному. Для кого-то это успех в делах и богатство, для кого-то - счастливая семья, для кого-то - возможность свободного творчества.

И пути к счастью у всех разные. Кто-то терпеливо ждет, когда оно придет (судьба и за печкой найдет), а кто-то пытается ускорить его приход, борется за него.

Иногда кажется, что кто-то или что-то заслоняет тебе путь к счастью. Это может быть ученик, лучше тебя изучил материал, и его теперь посылают на какую олимпиаду вместо тебя. Может, твой коллега, который работает лучше, поэтому достигает больших успехов и поэтому имеет большее количество денег. А может, девушка, которую любит твой любимый парень.

И тогда бывает, что думаешь: вот, если бы не она ... И возникает коварная мысль: я тоже симпатичная, умная, я ничем не хуже нее, так почему он любит ее? Так не должно быть! И девушка начинает борьбу с соперницей за счастье любимого. Может случиться, побеждает. Но вот во надолго ли и нужен парень, «полученный» таким путем? Ведь девушка получит желаемое цене горьких слез и горя соперницы, следовательно, одной несчастным человеком в мире становится больше. Кроме того, теперь она врага. Да и нужен парень, который бежал в другой при первой же возможности? Может, так же он поступит и с тобой?

Конечно, счастье хочется всем. Но надо помнить очень, на мой взгляд вещь: на чужом горе счастья не построишь. Все слезы людей, которым ты причинил какое-то бедствие, за определенное время вернутся к тебе.

Из счастье каждого отдельного человека состоит, по моему мнению, счастье всей планеты. Поэтому если мы хотим счастья не только для себя, не забывайте и о других людях. Они имеют право быть счастливыми.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...

Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусiднiх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.). Дорога до школи була для нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).