Звичаї і традиції тіні забутих предків хелп

Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.

Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".

Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.

Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.

Объяснение:

У творі М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" зображене життя гуцулів, тобто мешканців Карпат. їхній побут, традиції, мова настільки відрізняються від побуту, традицій, мови інших українських селян, що може виникнути така думка, що гуцули належать до зовсім іншого народу.
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі.

Людина, поєднує в собі всі види протилежностей. Одним з них є характерність для людини колективності та індивідуальності. Будучи відокремленою особою, неможливо добитися успіху у житті, тому вона змушена бути частиною певного колективу, виконуючи завдання і правила, які не приносять задоволення.

Приклад такого випадку описав Володимир Дрозд у творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, він покзав, як важко і тяжко часом буває людині. Необхідно визнати, що Шептало було непросто, бо відчував, що був не таким, як інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на інше ставлення. Думав, що він заслуговує жити в красі, задоволенні і щасті. Хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Кінь не любив, коли його били. Шептало не просто відчував біль, а приниження, зневажання прав. Ситуація сумна, бо згубила коня совість і бажання бути корисним. Кінь повернувся до того, хто його експлуатував, хоча міг би обійтися без людини.

Існує безліч неординарних і талановитих людей, які займаються тим, що їм не цікаво, не подобається. Вони у такому становищі, бо хочуть бути корисними. Але згодом бачать, що їх не цінують, експлуатують і ставляться негативно. Їм тяжко, адже вони добре знають, що у них талант і здібності, які у сфері їх діяльності настільки потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.

В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. Українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. Вони розповідають про цілі епохи в історії українського народу. В них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. Розповідають пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. З пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. Пісні мали і символічне значення. Вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. Так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні. Український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. І тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.

Объяснение: