SOS! SOS! SOS! SOS! SOS! Яких відтінків лексичного значення набувае слово ляльковий» у тексті п'еси? Як це пов'язано з ідесю твору?

Шкапа(кінь):
-Гладь коня вівсом, а не батогом.                                                                          
-Кінь на чотирьох ногах і то спотикається.
-Не той кінь, що в болото увезе, а той, що витягне.                                              
Осел:
-Був би послом, якби не вдався ослом.
-Держись за гриву, бо за хвіст не вдержишся.
-Лучче бути хвостом живого собаки, чим головою дохлого лева.                          
Щука:
-Заснула щука, та зуби не сплять.
-На те щука в річці, щоб карась не дрімав.
-Не всі старі щуки карасів хватають.                                                                       Цап(козел):
-І кози ситі, і сіно ціле.
-Знає, де козам роги виправляють.
-Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала.                                                    
Лисиця:
-Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить
-Дивиться лисичкою, а думає вовком.
-У вічі, як лис, а поза очі, як біс.

Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна бо­ротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибо­ко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне уми­ротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, від­найшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила не­спокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижа­ється на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: за­лишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьків­щині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітлін­ня. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потре­ба у цьому.
Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщи­на і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам ево­люцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї ак­тивної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.