Поміркувавши над поданими нижче рядками, висловте під час дискусії свою думку щодо такого запитання: Чи краще й надалі Шепталові було „прикидатися сіреньким та покірненьким”? Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.

Назва твору: "Не судилось"

Автор: Старицький

Рід: драма

Тема: розповідь про життя представників різних соціальних верств та їхню взаємодію у суспільстві.

Конфлікти:

Класовий.Морально-етичний.

Проблеми:

Соціальної нерівності.Взаємодії панства та простого народу.Людських стосунків.Боротьби за кохання.

Центральні образи

Катря - проста селянська дівчина. У неї її хлопець, з яким вона планує одружитися. Проте вона закохується у панича, батьки якого всіляко протидіють такому шлюбу. Сам панич поводиться досить пасивно, а дівчина не може змиритися з таким життям.

Михайло - панич, син поміщиків. Досить пасивний хлопець. Проте на нього мають вплив ліберальні ідеї. Він починає навчати простих дітей грамоти. Проте, знову ж, його рішучості на довго не вистачає.

Павло - нова інтелігенція. Людина виважена, рішуча. Вважає панську мораль огидною, намагається не тільки осуджувати, а й протистояти.

Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з'явився у Пісках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село.

Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що "волів" потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів "москалів", котрі швиденько прикладами гвинтівок "роти заціпили" непокірним.

Із того все й почалося... "Ляшок" вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування "його" землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.

Кріпосники за короткий час так запрягли "волів" у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, "зносили у двір курей, гусей, яйця". Було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх "мазеп". Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. З наказу генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.

Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович спілкувався зі своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок.

Пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. Неволя, як той чад, задурманила людям голови...