Яку роль грає пустельник в творі , , русалонька із 7 -в''​

«Захар Беркут» характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом.

Объяснение:

Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.

Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.

[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]

Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.

Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.

Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося: