Мрія Софійки з повісті , , Русалонька з 7-в"​

ЇЇ мрія – аби під ноги кидали букети лілей, білих садових лілей, яких найбільше любила з дитинства

Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафо­ра «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві ме­тафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім бать­ків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво лю­бити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на пере­слідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматич­ну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмис­лює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.

ответ:Жорстоке ставлення до кріпаків в образі інститутки показано особливо яскраво. Так “Освічена” панночка наказує дівчатам-кріпачкам силоміць привести хвору Устину до панських покоїв, щоб І вилаяти її: “Чого се ти ніжишся! Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай!

Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула!” Важка цілоденна праця на панському дворі за наказом інститутки супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат: “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга”, – розповідає подруга Устині, яка сама ще не видужала після панського катування. У момент своєї господарської “діяльності” поміщиця-красуня перетворювалась на потвору: “Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить”, “Усе 5 пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайщла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли.

Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою”. Необмежена влада над кріпаками робить інститутку ще жорстокішою, черствішою, бездушнішою. Коли у Катрі померла дитина, панночка зовсім не співчувала горю матері, ЇЇ цікавило лише виконання власних примх: “Чому не робиш діла? Я тобі те! Я тобі і друге!”.

Объяснение: