Самостійна робота В. Дрозд. “Білий кінь Шептало”1 варіант1. Головна проблема оповідання “Білий кінь Шептало” А особистості й натовпу Б перебування коня в табуніВ відчай Шептала після удару конюхаГ бажання Шептала залишатися сірим2. Що своїм “приземленим розумом” розумів Степан?А коні не люблють Шептала Б кінь сподівається на його добрістьВ тимчасовість влади над конем Г Шептало покірний і працювитий3. Інстинкт підказував Шепталові, що А коні дуже обмежені Б він пожене ще табун до водопоюВ рано чи пізно люди зломлять його Г проти вітру не побіжиш 4. Шептало, на його думку А став вільним Б зумів прикинутися, і люди повірилиВ міг виконувати ту роботу, яку любив Г завжди мав смачну конюшину5. Що відчував кінь, коли зі звичною покірністю ступив за хлопчиком?А краще тягти, не очікуючи на батіг Б що він був звичайним конемВ полонений страхом, забуває всі недавні думки Г як ніколи раніше, відчув свою неволю 6. У спогадах про минуле Шептало відчував А п’янкий дух забутої волі Б страх перед майбутнім В його повільно засмоктував відчай Г байдужість 7. Коли Степан зненацька вдарив коня, тойА покірно зносить удар Б відчуває прощення до СтепанаВ з несподіванки підкидає ноги й спотикаєтьсяГ відірвався й утік8. Мати Шептала працювала вА селян, обробляла землю Б фермераВ цирку Г лісника 9. Стукіт копит коня порівнюється у творі із А рухом поїзда Б звуком дятлаВ гуркотом на небі Гмузичним тактом10. Кінь утік до річки, бо А йому запахло дитинством Б відчув п’янкий дух забутої волі В його пройняв відчай Г хотів стати білим конем11. У водяному дзеркалі річки Шептало побачивА що він брудний сірий кінь Б себе й зорі, що відбилися у водіВ свою чисту прекрасну білизну Г що він великий і сильний12. Образ Шептала символізує А роздвоєння особистості, деформація її в умовах хворого суспільстваБ збереження природиВ ставлення людини до виконання своїх обов’язківГ зображення думок, настроїв, викликаних життєвими обставинами​

1)(Б).

2(В).

3(А).

4(Б).

5(В).

6(Г).

7(А).

8(А).

9(Б).

10)(Г).

11(Б).

12(В).

Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.

Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.Епі́тет- визначення при слові, що впливає на його виразність.
Порівняння – порівняно – проти 
Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.
Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар). 
З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети). 
2. Порівнюючи – порівняно 
Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.