Скласти план до 56 розділу у творі прокляття роду Кулаківських​

Планетник – головний герой однойменного оповідання Б. Харчука. Це маленький хлопчик, який ходив іще безштаньком. Він, закутаний у невеличку хустинку, кінчики якої були запущені під пахви, в сорочку із довгими полами і закасаними рукавами, в личаках, що були намотані до колін, дуже скидався на дівчинку. Білі пасма волосся спадали на плечі Планетника і обрамляли його зігріте соромливістю та щирістю обличчя. У його синіх, глибоких, як озеро, очах гармонійно поєднувалися мрійність і розум. В них світилася мовчазна, лагідна душа хлопчика.У виразі обличчя Планетника вгадувалася чуйність, напружена увага, сторожкість до оточуючих запахів і звуків. У душі хлопчика жили невтомна жадоба пізнання безмежного світу і велика цікавість до всього, що відбувалося навколо нього. Планетник з любов’ю і пошаною ставився до природи і людей.На жаль, селянські діти не розуміли Планетника і тому не любили його, навіть «проганяли, кривляли, кидали у нього камінці». Тому й залишався цей дивний хлопчик самотнім, тому і проводив він увесь свій час наодинці з природою, тому і навчився розуміти природу як ніхто інший. Він старався обережно ходити по траві і не товкти її зайвий раз, він ніколи не ламав гілля і не зривав листя, адже він був впевнений, що усе живе на землі для чогось призначене. А найбільшою мрією Планетника була мрія посіяти що-небудь самому і побачити, як воно сходе. Коли Планетник підріс, мати дозволила йому пересадити нарцис. Хлопчик з великою обережністю викопав цю квітку і пересадив її у землю коло маминої грядки, «не пошкодивши жодного корінчика».Планетник дуже любив посидіти на березі річки, навіть просто так, без вудки, хоча хлопчик дуже гарно вмів плести вудки з кінського волосся. Він вмів руками ловити рибу, а раків витягувати ногами. Планетник був скромним, лагідним, мрійливим, спритним, цілеспрямованим, допитливим, чуйним, наполегливим, чемним, працьовитим і добрим хлопчиком. Його доброта проявляється у всіх його вчинках, у прагненні до людям, у вмінні оберігати і цінувати природу. Я вважаю, що для Планетника головним у житті була любов до праці і людини, любов до природи і прагнення робити добро, надавати безкорисливу до прагнення жити «у згоді з людьми, з усім…».З до незвичайного образу головного героя оповідання Б. Харчуку вдалося нагадати нам при почуття поваги до людей, любов до природи та її краси, про обов’язок робити добрі справи і не вимагати за це винагороди. Ця незвичайна повість-притча сповнена мотивами уславлення працьовитості, щирості, чуйності, відповідальності за доручену справу, а також засудженням егоїзму, зла і жаги до багатства. Повість «Планетник» вчить кожного з нас бережливо ставитися до багатств та краси природи, з дитинства прищеплювати собі риси, які у майбутньому до стати гідною поваги людиною.

драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "сто тисяч", "хазяїн", "суєта". сюди ж належить і комедія "мартин боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

сюжет комедії "мартин боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. на це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було тобелевич, а в нових — тобілевич. карпенко-карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

головний, персонаж комедії— це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан — це не

у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля — беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.

висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.