Паспорт твору "доля" Т.Шевченко

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1858р.

Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.

Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала Т. Шевченка впродовж всього його життя.

Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».

Жанр: філософська лірика.

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби: повтори: «дальше, дальше», «слава ...слава»; звертання: «учися, серденько.», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»

Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація. Жанр: філософська лірика Рік написання – 9 лютого 1858 Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця. Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя. Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя». Віршовий розмір: Ямб. “Доля” художні засоби Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава». Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!» Риторичне запитання: «Які з нас люде?» Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!» “Доля” історія написання Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета. “Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення. У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”. По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань. В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя. Вірш “Доля” Тарас Шевченко Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку. — Учися, серденько, колись З нас будуть люде, — ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава — заповідь моя

Объяснение:

 «А на ліжку... ох, аж душно!.. / Білі рученята / Розкидала, роз­крилася... / Як квіточка в гаю, / Червоніє» (Дочка Лейби)• «Я сирота з Вільшаної, / Батька ляхи замучили, / А мене... боюся» (Оксана)• «Горілку, мед не чаркою — / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає / / Орел сизокрилий» (М. Залізняк)• «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову.» (Волох, Кобзар)• «Дрижить, ізігнувшись / Над каганцем: лічить гроші / Коло ліжка, клятий» (Лейба)• «Сирота.., сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, лю­дей не займа» (Ярема Галайда)• «Ідіть, сини, погуляйте, / Пошукайте долі / Сини мої неве­ликі, / Нерозумні діти..

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.