Захочеш — і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила. Зрослась небезпека з відважним життям. Як з тілом смертельника крила. І легко тобі, хоч і дивишся ниць, Аби не спіткнутись ні разу, І нести солодкий тягар таємниць І гостру петарду наказу. Навчишся надать блискавичність дутикам І рішенням важкість каміння. Піти чи послати і стать сам на сад” З своїм невблаганним сумлінням. БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА Затя́мити — запам'ятати. ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ 1. Поділися з однокласником/однокласницею враженням, яке справив на тебе цей вірш. Чи викликав він у вас спільні настрої і переживання? 2. Поясни, як ти розумієш значення виразу: Піти чи послати і стать сам на сам З своїм невблаганним сумлінням. На прикладі життя Олега Ольжича доведи, що ці рядки не були для поета лише красивою метафорою. 3. Охарактеризуй ліричного героя твору. Що в нього спільне з ліричним героем вірша „Господь багатий нас благословив..”? 4. Визнач тему та ідею вірша. Пригадай, у кого з поетів звучить подібна ідея. 5. Яке твоє ставлення до поетичної ідеї твору? Чи знаходить вона втілення у твоєму житті і як саме? 6. Поясни, як співвідноситься заголовок з ідеєю вірша. 7. Випиши в робочий зошит художні засоби. Назви той із них, що вразив тебе найбільше, і поясни чому.

Марічка Гутенюк  — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: 

     — Нічьо... В мене є другі... май ліпші».

«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»

«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»

«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».

«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».

Як нема без зірок небозводу,
як блакиті без сонця нема,
так і мови нема без народу,
і народу без мови нема.
Володимир Забаштанський
Мова для нас явище звичне і, здається, вона існувала завжди. Але це не так. Українська мова, якою ми зараз розмовляємо, розвивалась про­тягом багатьох століть. Народ-мовотворець залишив нам безцінний спадок.
Дізнаватися про значення старих і нових слів, їх походження, мандрівки по різних мовах дуже цікаво і повчально. Інколи історія одного слова може роз­повісти про прадавні події, відкриття, зв'язки між народами.
Досліджуючи таємниці мови, вчені відкривають не лише історію слів, а й життя народу, його душу.
 
Сидір Воробкевич