Рівень (тести)1. Хто назвав В. Симоненка «лицарем на білому коні» в українській літературі?А) М. Рильський; Б) П. Тичина; В) О. Гончар; Г) В. Сосюра.2. Що сиплють ночі в лимани в поезії В. Симоненка «Лебеді материнства»?А) рожеве пір’я; Б) зорі сургучеві; В) золоте сяйво.3. Яким словом В. Симоненко підкреслює неповторність кожної людини в поезії «Ти знаєш, що ти — людина?»?А) інша; Б) особлива; В) єдина; Г) чарівна.4. Що пропонує відкривати в «океані рідного народу» (поезія «Гей, нові Колумби й Магеллани») В. Симоненко?А) нові землі; Б) духовні острови; В) великі таланти; Г) дорогі скарби.5. З якими почуттями зводили квартал полонені німці в новелі Л. Пономаренко «Гер переможений»?А) з любов’ю і розпачем; Б) зі страхом і байдужістю; В) із ненавистю й злістю.6. Які прикраси виготовляв Фрідріх із цегли?А) намисто й підвіски; Б) сонця і квіти; В) кубики й кульки.7. Що стало символом пам’яті про полоненого німця після його смерті?А) квітка нагідки; Б) цвіт вишні; В) гілка бузку; Г) гроно винограду.8. Який предмет символізував успіх і щасливе майбутнє родини Ягід? А) сережки; Б) підвіска; В) коралі; Г) браслет.9. Хто з роду Кулаківських накликав прокляття на нащадків?А) Яків; Б) Фрол; В) Васюня; Г) Гордій.10. Врятування якої героїні стало запорукою ння роду Кулаківських?А) Катерини; Б) Франі; В) Горпини; Г) Клави.2 рівень1. Які почуття викликає у вас полонений німець Фрідріх? Аргументуйте відповідь.2. Чи погоджуєтеся ви зі словами В. Симоненка, що необхідно «мріяти й шукати, доки жити»? (Поезія «Гей, нові Колумби й Магеллани​

     Можна дібрати такі цитати до характеристики Павлуся з твору "Скарб":
     Мати робить все за свою дитину: «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить».
     Зовнішність хлопця: «...такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки».
     Ледачий: «Бісові груші, - пробубнить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот»; «...наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
     Щасливе життя: «Щастя, як горох із мішка, так і сиплеться на нашогоПавлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, яксвиню горохом. Кругом у сусідів талій давить скотину, а у Павлуся, якна сміх, хоч би один тобі віл іздох»

Мій улюблений герой твору І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" 
     
     У прекрасній реалістичній повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" важко знайти позитивного героя, героя, який був би ідеалом у житті, що став би прикладом, на який можна було б рівнятися, намагатися стати схожим на нього. Усі герої цього твору своєю забобонністю, затурканістю і безсоромністю, взаємною ненавистю є втіленням темноти в житті українського пореформеного села, доведеного до такого стану кріпаччиною та існуючим ладом. І все ж таки серед цієї галереї яскраво зображених негативних образів я вирізняю Мелашку - мою улюблену героїню. 
     Саме вона, на мою думку, з найбільшою симпатією змальована автором. Вона щира, тиха, лагідна, вродлива. Любовно змалював письменник її портрет. "Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червоні яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк". Яскрава природна зовнішня краса Мелашки гармонійно поєднується з красою душевною, Вона тиха, лагідна, привітна дівчина. З повагою ставиться до старших, дуже працьовита, бо зросла у бідній сім'ї і знає ціну копійці. Вірно любить і щиро поважає свого чоловіка Лавріна. Разом із тим Мелашка з природи дуже чутлива. Кожне грубе слово чи докір глибоко ображають її. Ось вона збирається в гості до матері. Свекруха велить взяти паляницю батькам, але тут-таки кидає, що це, мовляв, для них небачені ласощі. Цей несправедливий докір лягає каменем на вразливу Мелащину душу. Життя її у Кайдашів було невимовно тяжким. Уїдливі докори свекрухи та старшої невістки Мотрі були нестерпними. Розповідаючи матері про своє горе, Мелашка полила сльозами материн садок. А коли повернулась до свекрухи, їй здалося, "що вона з зеленого саду та ступила просто на лід". Довго вона не встрявала у сварки та різні родинні конфлікти. І якось, пішовши на прощу до Києва, вирішила більше не повертатися додому: занадто вже допекли її і Кайдашиха, і Мотря. І хоч як не любила вона свого чоловіка Лавріна, все-таки зважилася на цей рішучий вчинок. Отже, тиха, покірлива Мелашка, виявляється, здатна на серйозний опір, вміє захистити свою гідність. Крім того, Мелашка добра, турботлива й любляча матір, гарна й вірна дружина. Мудра й розумна жінка, яка вміє розбиратися в людях, і хоч як їй не важко, вміє пристосуватися до життєвих умов, щоб зберегти родину і врешті-решт просто вижити за таких жахливих обставин. 
     Отже, ця героїня сподобалась мені цілісністю своєї натури, життєвою мудрістю й великою душевною красою, поетичністю й вірністю у коханні. 
     На мою думку, потрапивши в інші, більш сприятливі умови, Мелашка стала б ще кращою, а це "кайдашеве пекло" отруйно вплинуло на неї, тому й вона поступово втягнулася в "хатню війну" за "твоє і моє", беручи участь у ній вже на боці свекрухи. Проте ці "баталії" задоволення їй зовсім не дають. Швидше це просто життєва необхідність.