Кому Тарас Шевченко присвятив поезію "Кавказ"

Відповідь:Поему „Кавказ” Т. Шевченко присвятив уродженцю України, полеглому в бою на Кавказі художникові, близькому своєму приятелю Якову де Бальмену

Пояснення:

Відповідь:Якову де Бальмену

Пояснення:

Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.

Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.

"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.

До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.

"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.

Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.

Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.

Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.

Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.

Объяснение:

Головною героїнею п'єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є українська дівчина з Полтавщини початку 19 ст. -вродлива, працьовита, чесна, вірна в коханні, шаноблива до матері.

Наталка мужньо захищає свої почуття, людську гідність, погляди на кохання і родинне життя. Вона знає: коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». Звичайно, усі дівчата її середовища мріяли про щиру любов і свободу вибору чоловіка, але не всі могли відстояти свої права. Щодо цього, то Наталка виступає сильною особистістю.

Лише один крок, що суперечив її власним поглядам, Наталка зробила під впливом пошани до матері, а також тому, що не було певності, чи повернеться Петро, який один "Владів її душею". А якщо не Петро, то байдуже хто — тахтаулівський дячок-п'яничка, чи волосний писар-жевжик Скоробреха, чи возний. Душевний конфлікт дівчини полягає в тому, що в ній борються почуття кохання до Петра й обов’язку та пошани до матері.

Наталка — рішуча й смілива. Як тільки з’явився її коханий, вона одразу заявила: «Клянусь, що. окрім Петра, ні за ким не буду». Любов її така велика й чиста, що, незважаючи на сумніви Миколи і великодушне самозречення Петра, Наталка впевнена: «Возний мусить одступитися!» Тому така рішучість у її заяві возному: «... Коли Петро мій повернувся, то я не ваша, добродію». Коли ж возний погрожує судом і тюрмою, Наталка сміливо кидає всім в обличчя: «До цього силою ніхто мене не принудить...»

У цій сцені образ Наталки розкрито найглибше. Її розум, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя перемогли. В образі Наталки Полтавки Котляревський оспівав найкращі риси українок. їхню духовну красу.

По-своєму розуміє щастя доньки Терпилиха. Вважаючи, що робить Наталці добро («Чи я тобі, дочко, не добра желаю, коли кого зятем собі вибираю?»), насправді ж вона завдає своїй дитині сильного душевного болю. Але читач може зрозуміти бідолашну матір — єдиний вихід з «убожества» Терпилиха вбачає у відданні дочки заміж за багатого.

Наречений Наталки Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. Наталку він любить «більше, як самого себе», «більше всього на світі». Щоб була щасливою Наталчина мати, він готовий повернути дане йому нареченою слово та ще й віддати всі зароблені за чотири роки гроші, аби возний ніколи не зміг кинути докору, що взяв бідну. Виборний, захоплюючись його благородством, каже: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!» Але Петро не такий наполегливий у досягненні мети, як його кохана. Потрапивши у складну житейську ситуацію, він відмовляється від боротьби за щастя, і лише твердість та рішучість нареченої врятовують його.