Зробіть, будь ласка, аналіз вірша. 1) Хлопчик записав у Нацгвардію усіх соняхів з бабиного городу. Тепер щодня вишкіл з ними проводить. - Наліво! Направо! – командує. Та соняхи його не слухають - за сонцем голови повертають. 2) Так любити Україну може лише дитина: взяти її в долоньки і подихом гріти, аж поки біда відступить і сонце всміхнеться з-за хмари. Аж поки усі зуміють небо поцілувати. 3) Хлопчик ще не навчився, як слід, літеру «Р» вимовляти, а вже з терористами у бабиному городі воює: будякам стинає голови, лободу під корінь рубає, не забуваючи за кожним помахом руки приказувати: - Слава Україні! Героям слава!

Весна и солнце. (2) Улыбающиеся березы, как юные девушки, пр..нарядились и встали в хоровод. (3) Цветы и травы озеренные в пламени солнца благоухали вокруг.

(4) А на краю дороги стоял дуб. (5) Ему, вероятно, шёл уже сто первый год, он был в десять раз толще, и в полтора раза выше берез составлявших лес. (6) Это был огромный, в два обхвата дуб. (7) С обломанными сучьями и обломанной корой заросшей старыми болячками. (8) С огромными, не уклюжими, корявыми руками и пальцами. (9) Он старым, сердитым уродом стоял между улыбающимися березами. (10) Только он один не хотел подчиняться обаянию весны. (11) Дуб будто говорил И как не надоест вам этот глупый, бессмысленный обман, нет ни весны, ни солнца, ни счастья, я (не) верю вашим надеждам!

(12) Летом же этот дуб весь преобразился. (13) Он был сам на себя не похож. (14) Раскинувшийся шатром сочной зелени, он млел чуть колыхаясь в лучах вечернего солнца. (15) (Не) было видно ничего ни корявых пальцев ни болячек ни старого горя и (не)доверия. (16) Сквозь столетнюю жёсткую кору пробились сочные, светло зеленые листочки, так что поверить нельзя было, что это старик произвел их.

Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. 

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. 

Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... 

У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. 

Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. 

У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.