Поема "Кавказ" (Т.Г.Шевченко): тема, ідея , композиція (5 елементів), проблематика, образи-символи. чи актуальна проблематика цього твору сьогодні?До ть будь ласка!

Тема «Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.

Ідея «Кавказ»: «Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схва­лення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу;

Композиція «Кавказ»: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ора­торських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті.

Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках.

Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея.

Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивно­сті простого люду у зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Зна­чить, його вбивця — царизм, а не горці.

Так, дана тема є актуальною по сьогоднішній день

Відповідь:

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: „Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: „Гут... кіндер... гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів „фрау”.У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість „шнеляти йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.

— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.

Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір'я руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:

— Ви не знаєте, де наш тато?..

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Гер — нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.

Шнель — нім. швидко.

Гут — нім. добре.

Кі́ндер — нім. дитина.

Фра́у — нім. жінка.

Нужни́к — убиральня.

Пояснення:

Відповідь:Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільше мені сподобався вірш «Садок вишневий коло хати». Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.

     Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

     Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .

     Від вірша віє спокоєм і впевненістю . Ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. Вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села:

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

     Ось чому мені подобається вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати».

Пояснення: