Здрастуйте напишіть продовження до оповідання лось

                                 Роль книги у сучасному житті    Кожен із нас , напевно, має вдома книгу. І кожен із вас читав книжки. Книга – морська глибина, де ми кожен час понурюємось ще далі і далі, швидше розуміємо зміст. Скільки вже часу пройшло, люди винайшли планшетні комп’ютери, електронні книги, ноутбуки и т.д. Деякі вважають, що всі сили, які люди використовували протягом багатьох століть на книги, треба розвернути на нові види технологій, деякі навпаки, вважають, що книга – це символ життя, і вона не повинна зникнути. З однієї сторони, ми не можемо обійтись ні без телефонів, комп’ютерів, з іншої і без книги наше життя стає похмурим, непривітливим. Проте мій досвід показує, що роль традиційної книги не зменшується, але навіть зростає. Аромат палітурки, шелестіння сторінок,  але головне – певна зосередженість, серйозність, увага, які потрібні при спілкуванні з книгою, – все це спрямовує  людину до сприйняття традиційних цінностей. Книга – наша вічна молодість. Сучасні підлітки дуже захоплюються новими пристроями, їх не цікавить ні книги, ні взагалі уроки та школа. Але є й такі , які вважають що школа та книга мають великі значення у сучасному суспільстві. Стів Джобс, засновник корпорації Apple,  дуже любив читати, мав при собі велику бібліотеку книг різних народів світу. У результат він став генієм, який перевернув життя до гори ногами, створюючи комп’ютери. Тепер  у кожного другого є iPad або iPhone, якими активно користуються в дорозі, в офісі, навіть на відпочинку, але чи багато хто читає на цих пристроях літературні твори? Книга безнадійно програє (принаймні, для молодого покоління) в конкуренції з відеофільмами, з Інтернетом. Книга повинна залишитися! Через неї передається інформація, яку люди собі й представити не могли. Може через 10 років винайдуть гнучкі планшети, або принтери, які не будуть потребувати фарби, може бути й так, але книга ніколи не повинна зникнути з очей людства, адже книга – вічна скарбниця знань для кожного з нас!

      Я захоплений. Я взагалі люблю казки, а тут у одній одразу кілька - і всі різні.
      Ось чарівна казка про злого троля, який із своїми поплічниками створив оте страшне дзеркало, що потім зруйнувало не одне людське життя. А поруч побутова казка про хлопчика й дівчинку, яким через їхню бідність не було місця на землі погратися. І їхнім садком був невеличкий ящик із трояндами. А далі буде авантюрна казка про страшні пригоди, які заважатимуть Герді знайти свого названого братика: тут будуть принци й розбійники, принцеси й маленькі розбійниці... Коротше кажучи, казки на будь-який смак під однією палітуркою. Така захоплююча книжка!
      Та вона приваблює й своїми героями. Щоправда, Кай мені не дуже подобається. Бо він із самого початку не зовсім добра людина. Тому і крихти дзеркала так легко увійшли в його око та серце. Не дуже я люблю і Герду, хоч вона і привертає до себе майже усі серця. Найбільше мене вразила та бабуся, що начаклувала заради своєї втіхи. Всі інші персонажі прості й зрозуміли - чого вони хочуть і чому вони такі. А ця бабуся... Наче нікому і не хотіла зробити зле, а скільки всього накоїла! Навіть квіти живими сховала під землю. Як у могилу поклала - живими. І найголовніше, вдерлася до свідомості людини. Як отих страшних зомбі зробила з дівчини. Невідомо, чи вперше... Така на вигляд приємна і гостинна, а насправді гірша за людожера: той шматував тіло, а ця душу. Яка то виявляється страшна річ - власна втіха та відсутність розуміння, що душа іншої людини недоторканна.
      І ще мені подобається ця казка своїм добрим гумором. Навіть Снігова Королева змальована трохи кумедною зі своєю пихою та прислуховуванням, що про неї люди кажуть. А ворони, розбійники - то просто регочеш до сліз!
      Та у цієї казки є суттєвий недолік: вона все-таки скінчилася. І це прикро. Так і невідомо, що станеться із головними героями. Чи поберуться? Житимуть довго, а найголовніша подія життя - далеко позаду. А раптом одного разу все їм здасться прісним, і підуть вони шукати пригод на своє Лихо? А може, все буде інакше: проживуть так довго, що він забуде, як вона його рятувала, і буде вимагати від неї принести йому капці. А вона забуде про свої подвиги - і принесе. Але поки - вони ще малі, і все життя попереду. То ж нехай вони будуть гідними всього, що зробила маленька Герда.