Охарактеризуйте головного героя повісті гер переможений

Відповідь:

«Гер переможений» характеристика Фрідріха

 Зовнішність Фрідріха «…Був худий, гнилозубий і брудний…»

Риси характеру Фрідріха Тренажер - "Вбивця" хребтових гриж! Добрий, щирий, чуйний, поважно ставиться до дітей, жінок; працьовитий, майстер виробів з цегли, будівельної справи; цінує красу Діти любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав їх на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок Фрідріх дивував жінок «…Робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонце і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху…»

Пояснення:

В XVI столітті втрачається чільне могутність католицького духовенства. Ними використовуються всі можливості для відновлення втраченого в світському суспільстві панування. Зародився в Італії Бароко безпосередній послідовник стилю ренесанс, і став тим інструментом, який повинен був повернути колишню міць і владу.

Вперше обриси нового стилю проявилися в кінці XVI століття. Вистачило кілька десятиліть, щоб панування архітектури Бароко поширилося по Європі. Ближче до кінця XVI століття до половини XVIII століття Франція, Іспанія, Англія і Голландія наділили бароко індивідуальними національними особливостями. Майстри тієї епохи з особливим завзяттям втілювали геніальні ідеї в видатних спорудах. В Іспанії архітекури бароко знаходила відображення на фасаді будівлі і внутрішньому оформленні. Франція робила акцент на поєднанні двох стилів: в оформленні фасадної частини присутні класичні риси, а внутрішнє оздоблення грунтувалося на стилі бароко. В архітектурі Англії новий стиль виступає певним доповненням до класицизму. Засновником нового стилю вважають Мікеланджело.

«Захар Беркут» характеристика Мирослави Становище героїні у повісті Мирослава — дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до всякої роботи. Життєві умови, оточення, принципи і прагнення Мирослава зростала духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави — бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі, не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом. Тип характеру, риси вдачі Мирослави У Мирослави ніжне серце, але водночас вона — жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не розгубилася. У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити смертоносну зброю — метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською громадою. Дізнавшись, що батько —зрадник, Мирослава відмовляється від нього й переходить на бік тухольської громади. Життєва доля Мирослави Доля Мирослави, безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь, повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. «Замість батька дала їй доля брата … і мужа …» Максим і Мирослава отримали благословення від Захара Беркута. Портрет, зовнішність Мирослави Портрет змальовано народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона «звинна, як вивірка», «рум’яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі». Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем». «Дивна дівчина! — думалось йому (Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» «Дівчино! Чародійська появо! — скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з глибоким поважанням. — Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно, дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.» Мова героїні багата, пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана з почуттям власної гідності. Ставлення автора до Мирослави Автор ставиться до своєї героїні з любов’ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося в таку «дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не міг забути її лиця, її ходи, її голосу».