Сенкан на тему Рідний Край

1. Рідна земля

2. прекрасна, вишнева

3. носить, любить, леліє

4. Україна

ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

Більше інших пір року я люблю весну. І це не дивно. Весна дарує мені відчуття радості, прийдешніх змін, особливе весняний настрій. Перші промені весняного сонця кажуть, що пройшла довга і важка зима, не буде більше тріскучих морозів, хуртовин та снігових заметів, настав новий дивовижне і радісний час. Дихання весни відчувається у всьому. Вона пробуджує ще сплячу природу до нового життя. Гріє сонце, тане сніг, дзвенить крапель, біжать швидкі струмки. Все навколо радіє і співає, радіючи приходу весни. Особливо люблю я слухати хор весняної капели. Це вражаюча і незрівнянна ні з чим музика, створена природою, яка втомилася від довгої зими. Вночі холодно і морозно, зима не йде і не здається без бою. Зате вдень весна все більше вступає у свої права. Все менше стає снігу, птахи співають і дзвінко щебечуть, вітаючи весну. Дерева вже прокидаються від зимового сну. На їх гілках набрякли нирки, готові здатися перші листочки. Навіть весняний вітер не схожий на зимовий. Він, хоч ще холодний, але ласкавий і пахне весною. Для всієї природи навесні настає пора оновлення. Потрібно тільки опинитися в весняному лісі, щоб побачити, як навколо пробуджується природа. Легкість і радість тут відчувається у всьому. Перші ласкаві сонячні промені освітлюють звільнилася від снігу і льоду землю. Сонячні зайчики радісно скачуть між прокидаються від зимового сну деревами. А на проталинах вже з'являються перші весняні квіти. Це проліски. Ще місцями земля покрита талим темним снігом, а ці маленькі і ніжні сині квіточки вже пробиваються до світла і тепла, радуючи око яскравими фарбами. Вони наполегливо тягнуться до сонця навіть крізь торішній сніг. Проліски з'являються на галявинах так дружно, що здається, ніби на землі лежить шматочок блакитного весняного неба. Не хочеться зривати такі квіти, ними можна тільки милуватися. Воістину, весна - сама довгоочікувана пора. І вона неодмінно приходить слідом за дощової осені і холодної, морозної, нескінченної взимку.