Двірник дворянин характеристика із русалонька із 7-в ​

Характеристика омелько кайдаш:   стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку. «широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. на сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.» характеристика маруся кайдашиха «вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. маруся кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства». маруся кайдашиха — «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся. характеристика карпо «кайдашева  сім’я»    карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий. «широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. гострі темні очі були ніби сердиті.» характеристика мотрі «кайдашева  сім’я»   мотря:   «має серце з перцем», «бриклива, як муха у спасівку», заможна, галаслива, жорстока. «висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. в лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»   характеристика лаврін «кайдашева  сім’я»   лаврін:   лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний. «молоде довгасте лице було рум’яне. веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. він був схожий з виду на матір.»   характеристика мелашка «кайдашева  сім’я»   мелашка:   вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха. «була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. на чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.

ГУЦАЛО ЄВГЕН

(1937— 1995)

Народився в с Старому Животові на Вінниччині в родині вчителів. Закінчив Ніжинський педагогічний інститут імені М. В. Гоголя. Працював журналістом у різних редакціях, у видавництві "Радянський письменник".

Прозаїк, поет, кіносценарист. Автор кількох поетичних книжок, багатьох збірок оповідань, повістей, романів ("Люди серед людей", "Яблука з осіннього саду", "Скупана в любистку", "Мертва зона", "Родинне вогнище", "Шкільний хліб", "Позичений чоловік", "Парад планет" та ін.). Багато писав для дітей ("Пролетіли коні", "У лелечому селі", "Зелене листячко з вирію", "Саййора", "Дениско", "Жовтий гостинець" та ін.). Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Його твори перекладені багатьма мовами світу і відомі далеко за межами України.

Моє враження від прочитання оповідання "Лось" Є. Гуцала

Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою.

Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість?

Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало.

Багато творів він присвятив природі. Його оповідання "Лось" наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Діти рятували лося, а він, "присівши у виїмку", насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи. На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.

Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".

Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.