меня 1. У Тараса („В бур’янах” С.Васильченка жага до малювання, коли він:а) побачив, як малює лисянський дяк-маляр;б) був у кирилівського дяка;в) коли був на природі.2. З якого твору Т.Шевченка ці рядки?Поклала мати коло хатималеньких діточок своїх;Сама заснула коло їх.а) „За сонцем хмаронька пливе”;б) „Садок вишневий коло хати”;в) „Думка".3. Який художній засіб використовує Т.Шевченко в даному уривку?За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстиляєІ сонце спатоньки зове…а) метафора; б) епітет; в) персоніфікація.4. Про любов народу до пісні говорилося у вірші П.Тичини:а) „Гаї шумлять”;б) „Не бував ти у наших краях”;в) „Блакить мою душу обвіяла".5.6. Хто врятував лося з крижаної води („Лось” Є.Гуцала)?а) дядько;б) працівники заповідника;в) хлопчики.7 Що роблять дівчата, повертаючись з роботи у вірші «Садок вишневий колохати» ?А) Танцюють Б) співають В) сміються Г) розмовляють8. У якому вірші Т. Шевченка героями є соловейко, хрущі?А) «Садок вишневий коло хати» Б) « Зірка» В) «Гаї шумлять» Г) «Небував ти у наших краях»9. Назвати вірш П.Тичини:А) «Садок вишневий коло хати» Б) « Зірка» В) «Гаї шумлять» Г) «Засонцем хмаронька пливе»10. Знайти рядок з епітетами:А) Зіронька встає, соловейко научати не дає;Б) Маленькі діточки, рожева хмаркаВ) неначе ворог, мов матері діти11. Визначити тематику творів П. Тичини:А) про дітей Б) про тварин В) про природу Г) про державу12. Ліричну картину відпочинку селянської родини зображено у: 1. «Садок вишневий коло хати…» Т. Шевченка2. «Не бував ти у наших краях!» П. Тичини3. «Блакить мою душу обвіяла…» П. Тичини4. «Княжа Україна» Олександр Олесь

2 б

Объяснение:

1) вроде Б

2) Садок вишневий коло хати.

3) Прости, не знаю

4).вроде Б

5). -

6).В

7)Б

8)В

9)В

10) Прости, не знаю

11)вроде В

12)1

Прости если не правильно, я старался(

Объяснение:

ответ:1722 народився Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог; мандрівний філософ. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин "придворного уставника", що означав дворянство з титулуванням "ваше благородіє". 1745–1750 у складі "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. З 1751 вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 був гувернантом В. Томари, сина поміщика С Томари у селі Кавраї, з 1759 викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. 1762 у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом, згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення заг. картини світу, в зосередженні філос. думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковорода можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.

Объяснение:

Немає друзів… всі якось зникли… Немає коханого… сильно посварились… Немає нікого поруч, щоб підтримати неважливим, але так потрібним словом. Здається весь всесвіт проти мене. За спиною відчуваю теплий рідний погляд. Це мій янгол-охоронець. Це – моя мама. У кожного є на небі свій янгол-охоронець, а у мене він є на землі. Мама завжди охороняє мене від негод, небезпеки й зайвих проблем, скидаючи на свої ніжні й тендітні плечі важкий тягар сучасного буття. Вона ніколи в житті не залишить мене. Вона підтримає, до врятує. Життя своє віддасть за своє єдине дитя. Коли важко на душі, коли серце крається і розум тьмяніє від смутку тільки мама може зрозуміти, приголубить, приласкає і пораду слушну дасть. І все стає світліше, наче світ змінився на краще. У мами темне коротке волосся, карі очі, сповнені переживань і гордості за рідну дитину, чорні брови, які підкреслюють сяйво рідних очей, теплі й ніжні руки, які не одну ніч колисали мене на руках. Всі кажуть, що ми схожі як дві краплі води, просто вона трошки нижча за мене. Та все одно ми різні і наші смаки, розуміння, погляди на життя… мама моя наче вогонь: гаряча, запальна, яскрава, а іноді буває небезпечною (коли свариться зі мною). Інколи мені здається, що мама, у віці вже не характерному для такої риси, сповнена юнацького максималізму й романтики, вона й досі вірить у казки та чудеса.