Цитати до образу Олеся з твіру дивак

Якось пастушок гнався за козою і провалився в провалля коли він отямився він побачив велике місто і в цьому місті люди будували вежі але вони весь час розвалювалися тому що кожен будував їх на свій лад.

Пастушок підійшов до одного чоловіка і запитався в нього де можна поїсти і що це за місто але йому ніхто не відповів , втрачаючи Надію пастушок пішов далі і зустрів квологоо дідуся який стояв біля напіврозваленої і низької вежі, і тільки дідусь сказав пастушкова що ці люди, це яяни ,що вони не відповідають на питання інших тільки знають своє я

Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.

Пастушок сказав дідусю що він охоче йому до вийти з цієї країни тільки щоб йому хтось дав поїсти але дідусь сказав що цим яянам не догодиш. Бо він все найкраще знає і уміє. Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”.  „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.

Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.

Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни. патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «маруся богуславка» . «дівка-бранка маруся, попівна богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» . у думі маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: бо я вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лако. мства нещасного! образ марусі богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини. почуття жалю до своїх співвітчизників змусило марусю свідомо піти на подвиг. на неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. та паша пробачає марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей. творці думи виявили велику майстерність у створенні образу марусі богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю. отже, патріотичний вчинок, який здійснила маруся богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. та маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. покинути їх вона не могла. висновок: маруся богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.