Що хлопчик побачив на столі, повернувшись у помешкання? Это "Таємне Товариство Боягузів

Він побачив комп'ютерну флешку

Объяснение:

Він її потім виставив у комп'ютер і побачив свою молоду бабусю.

над чим змусив мене замислитися роман панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

нещодавно прочитала роман відомого українського письменника панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.

роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?

головний герой роману — чіпка варениченко — викликає неоднозначне ставлення. з одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. з одного боку, я можу співчувати чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з "благородного месника" він перетворився на звичайного злочинця.

так, життя не милувало чіпку. були в нього і злети, і падіння. була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. не раз впадав він і у відчай.

але хіба лише чіпці важко жилося? хіба тільки його кривдили й ображали люди? чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? таких сотні тисяч. але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. на мій погляд, чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. це вона, сліпа помста, його до страшної трагедії. він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. шлях сліпої помсти, який обрав чіпка, був, безумовно, неправильним. адже не всіма шляхами можна дійти до правди.

образ чіпки дуже складний і суперечливий. є в ньому й сильні, і слабкі риси. і цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.

цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря грицька, але чимало є й "чіпок", які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.

виходить, що історія повторюється. і все-таки будемо сподіватися на краще. добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.

Історія України має багато трагічних сторінок, але найбіль­шою для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини й пере­творення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани та підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився в Пісках пан Польський. Уперше прибувши в Піски, що подарувала йому цариця, і від­чувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию та слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок за­спокоїли непокірних. З того все й почалося… Пан вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а зго­дом з’явилась разом із удовою-генеральшою та її синочками. Те­пер піщани зрозуміли, що пропали навіки. Кріпосники за корот­кий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того, «зно­сили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати. Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, усе йшло через прикажчиків, її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дво­ровим. Навіть серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів,
Стелив їм постіль, доводилось гірко. Так, наприклад, за наказом генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Дівчині дово­диться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим ко­шеням на шиї, якого вона ненароком придушила. Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Се­менович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працю­вати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від ге­неральші, Василь Семенович спілкувався із своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок. На мою думку, пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали зви­чайними явищами серед кріпаків. Я вважаю, що сила критичного реалізму Панаса Мирного по­лягає саме в тому, що він у яскравих художніх образах розкрив антинародну сутність кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права в пореформену добу. Отже, Панас Мирний стоїть у перших рядах борців проти поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему станов­лять нову сторінку в розвитку українського критичного реалізму.