Иван Сила утілення духу украинского народа его доброте и щедрости​

23 січня 1891 Народився у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії. Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти», в сім’ї було 12 дітей. Змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. 1900-1907 Навчався в Чернігівському духовному училищі. Став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова 1906 Починає писати, перший вірш — «Сине небо закрилося…» 1907-1913 Навчався в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». 1912 «Ви знаєте, як липа шелестить» 1913-1914 Працював у редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. Вийшли три оповідання — «Спокуса»,«Богословіє»,«На ріках вавілонських». 1913-1917 Навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. 1916-1917 Помічник хормейстера в українському театрі М.К.Садовського. 1918 Закінчив першу книгу поезій «Сонячні кларнети» 1920 Подорожував із капелою К.Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. «Замість сонетів і октав». Збірка «Плуг». 1921 «В космічному оркестрі» 1923-1934 Співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої Спілки пролетарських письменників України «Гарт». Поема-симфонія (чи віршована трагедія) «Сковорода», створює поему «Прометей». 1924 «Вітер з України» 1926 Взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ. 1929 Дійсний член Академії наук Української РСР 1931 Збірка «Чернігів» 1936-1939 Очолює Інститут літератури АН УРСР. 1938 «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості». 1941 Лауреат Державної премії СРСР. «Сталь і ніжність».«Ми йдемо на бій». 1942 «Перемагать і жить!», «Тебе ми знищим — чорт з тобою». 1943 «День настане» 1943-1948 Міністр освіти УРСР. 1947 Член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1949 «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» 1953 «Могутність нам дана» 1953-1959 Голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. 1954 «На Переяславській Раді» 1957 «Ми свідомість людства» 1958 «Дружбою ми здружені» 1959 «До молоді мій чистий голос» 1960 «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» 1961 «Комунізму далі видні» 1962 Лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка 1963 «Тополі арфи гнуть» 1964 «Срібної ночі» 1967 Отримав звання Герой Соціалістичної Праці. 16 вересня 1967 Помер в Києві. Похований П.Г.Тичина на Байковому кладовищі. Джерело: http://dovidka.biz.ua/pavlo-tichina-hronologichna-tablitsya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За до слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. За до слів ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. Якщо ми звернемося до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів