Леонід Глібова життєвий шлях автора.Дам 35 болов​

Відповідь:

Видатний український письменник Леонід Іванович Глібов розпочав свою літературну діяльність ще за життя Тараса Григоровича Шевченка, продовжував її одночасно з Марком Вовчком, Іваном Франком, Панасом Мирним, Степаном Руданським та іншими українськими письменниками XIX століття і завершив в роки, коли вже лунали молоді голоси Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Життя Глібова було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення до рідному народові «живим словом правди ти».

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня (21 лютого ст. ст.) 1827 року в селі Веселий Поділ, Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. У цих магнатів у різний час бували О. С. Пушкін і Т. Г. Шевченко і говорили про них як про самодурів-кріпосників.

Пояснення:

Повість «Роксолана» писалася упродовж кількох років — з 1918 по 1926 pp. Головні герої повісті — Сулейман Величний і дівчина-русинка Настя Лісовські, дочка О Луки. Ці історичні постаті жили на переломі Середньовіччя й Нових часів. Український народ, на думку істориків, переживав у цей час найглибший занепад. Державність його була зруйновано, він (народ) був безпросвітною темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік. І, можливо, говорить О. Назарук, «на знак того, що в українському народові все ще криються великі здібності, Божа воля видвигнула в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тієї епохи. Османська імперія була багатою державою. Сулейман Величний царствував 46 років. Мав величезну армію (100 000 війська, 300 воєнних кораблів).

Після вступу на престол у війні проти Угорщини ствердив себе здібним вождем і ворогом християнського світу. Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у тім поході йому товаришила його жінка Роксолана, опустошив берег Італії. Доходи його виносили біля 500 мільйонів аспрів щорічно. Дослідники стверджують, що «силі його не було рівня в цілім тодішнім світі». Мав твердий характер, був відважний, розумний і справедливий, даного слова завжди дотримував. Любив молитву. Не підлягав нікому, окрім Ель Хуррем.

Ця історична довідка до нам зрозуміти проблеми, які автор порушує в повісті. Найбільш глибоко, на мій погляд, розроблена у творі проблема служіння народові. Розглянемо її на прикладі окремих уривків.До кімнати Хуррем зайшов монах літ понад п'ятдесят. Поблагословив її знаком хреста і заговорив рідною мовою про справу, близьку рідній (український) землі! Молода дівчина знітилася: «Як вона, бідна невольниця, може рідному краєві, з котрого вийшла, й народові, котрий мучився там. Слухала уважно Івана, а в голові снувалися думки. Сулейман, якого так щиро покохала, володар трьох світів, є ворогом правовірного люду, його пращури руйнували українські церкви... Чи можна це прощати? Важко, дуже важко! Адже часто бачить окровавлені голови людські. Дівчина згадала який дав душі людини свобідну волю вибору між добром і злом, між вірністю і ламанням її. І тим зробив ту душу подібною до себе. Якщо своє життя «во ім'я царствування добра» поклав на вівтар, то, може вона, Настя, дочка о. Луки Лісовського — пароха при церкві св. Духа — теж зможе віддати своє життя заради ння народу, припинення воєн, збереження православ'я?! Монах сказав, що Мати Божа Воротарниця прощає всі гріхи, окрім одного гріха супротив мужа, а цей гріх прощає церква Божа «по словам Христовим».

А ось другий уривок. Діалог між Настею й Сулейманом. На запитання Сулеймана, що вона зробила б, якби стала володаркою всіх його земель, дівчина-невільниця відповіла: «Я б будувала, багато будувала б!».Відповідала поважно, але так переконливо, ніби він уже обіцяв гроші на ті будови. Що ж мріяла залишити тут, на далекій від України землі, полонянка? Кухню для убогих, лічницю, купелевий дім, школи для хлопців, бібліотеку, дім для божевільних, мечеть.

Сулейман був вражений. Вона виростала в його очах на дійсну султанку, і він заговорив: «Ти маєш не тільки великий розум, але й дуже добре серце, що не забуваєш людей з країни, з якої походиш».Роксолана свою місію вбачала в тому, щоб до кожному незалежно від національності її слуги ніколи не минали ні греків, ні вірменів, ні італійців, ні поляк, ні інших слов'ян. Усім роздавали милостиню. Служба Хуррей уже впізнавала її земляків, яких відпускали на волю за цим бідним людям теж роздавала милостиню. «А вони рідним словом подяку султанці складали і сльозами прощали, піднесеними руками благословляли». Мати при зустрічі з дочкою розповіла про свої митарства і про те, що радувало материне серце.

Двоє людей-євреїв, які погодилися організувати зустріч матері з дочкою, так відгукнулися про Роксолану: «Файна, дуже файна! біла, золоте волосся, сині очі, подовжасте обличчя, малі руки, як у дитини, і добре серце має, бо як іде, то не минає бідних, навіть наших, жидівських, хоч ми інша віра... її карету письмами закидають... А її слуги письма збирають... Найменше письмо, навіть подерте розглядають... Із-під землі винного добувають, а невинному до Велику людяність Ель Хуррем продемонструвала при зустрічі з Сулейманом після приїзду матері. Слухав чоловік кохану дружину, радів за її добрі вчинки: «...о моя мила Хуррем,... довго будеш прикладом і взірцем всім дітям правовірним мослемів, як мають шанувати своїх батьків і матерів!»

Хто ж вона, Роксолана? За змістом написано твору може бути такий висновок: Ель Хуррем розумна, добра жінка, яка своїми вчинками довела, що людина, де б вона не перебувала, повинна залишатися людиною, віддавати себе на службу людям різних віросповідань, любити свою Батьківщину, свій народ, шанувати його культуру та традиції.

1.   Для кого написана книга "Пригоди Тома Сойєра"? (Марк Твен неодноразово повторював, що "Пригоди Тома Сойєра"— книга для дорослих. Але ж герой повісті хлопчик-підліток. І сам автор знав, що його книгу полюбили діти в Сполучених Штатах і за кордоном. Читав він "Пригоди Тома Сойєра" і своїм дітям. Проте Марк Твен був правий, коли говорив, що його твір — не весела дитяча повість, а привід для серйозних роздумів.) 

2.   Герой Марка Твена не ледар і не бешкетник. (Том Сойєр — звичайний хлопець. Таких як він зустрінеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожному класі. Том розумний і кмітливий. Йому просто нікуди подіти свою енергію у сірому і нудному провінційному містечку. Дорослі забули, що вони й самі колись були дітьми. Школа, дім, недільна школа, церква — це і все, чим заповнене життя ровесників Тома Сойєра. Хоча іноді вони оживають, сміються з витівок Тома. фарбують йому паркан, дізнаються про його пригоди. А Том Сойєр, на мою думку, живе своїм вигаданим ним життям. Він утік від набридливих повчань дорослих за місто, на безлюдний острів. І почувається серед природи зручніше і затишніше ніж у місті. 

Саме ця незалежність і уміння фантазувати, знаходити собі цікаві приго¬ди приваблюють мене у героєві повісті Марка Твена. Він — не ледар. Том Сойєр не проти роботи, він проти нудної і марної роботи. А всі його "бешкети", можливо, від надмірного почуття гумору. Але ніколи не вважаюся серйозною вадою.) 

3.   Справжні кумири не блякнуть з роками. ("Пригоди Тома Сойєра" побачили світ 1876 року. Минули роки й десятиліття. Багато чого відбулося за цей час і в Сполучених Штатах, і у світі. Однак "Пригоди Тома Сойєра" продовжують читати мільйони читачів. Як і раніше, ровесники Тома захоплюються його незалежним характером, його витівками, які були дитячим протестом хлопчика проти сірого і нудного життя провінційного містечка і фальшивих взаємин до¬рослих. Вірю, що й для мене він залишатиметься літературним другом, улюбленим героєм.)