У повісті Ярослава Стельмаха "Митькозавр із юрківки" Митько і Сергій збиралась їхати в село до бабусі для того щоб..

Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.

Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.

"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.

До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.

"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.

Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.

Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.

Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.

Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.

Объяснение:

Суспільно-побутові пісні — це народно-пісенні твори про умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

Коломи́йки — коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

Соціально-побутові пісні:
Ой, на горі та женці жнуть.
Стоїть явір над водою.
Гомін, гомін по діброві.
Ой, у полі криниченька.

Коломийки:
 Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.

Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька

- Звідки мої співаночки! – питаються люди.
В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.

Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.

Коли собі заспіваю, то жура щезає,
Бо тог наша коломийка такі чари має.

Ой Матію та Матію, відколи тя
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.

Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.

Ой я собі заспіваю двома голосами.
Один піде понад лугом, а другий лісами.

Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.

Співаночки-складаночки, я вас не складала,
Складали вас пару бочки, а я переймала.

Я посію пшенечиньку, вродиться льоночик,
Коби таки до роботи, як до співаночок.

А я годна льонок брати та годна стелити,
А я годна заспівати та й годна робити.

Ой коби ми, подружечко, голосочки склали,
Ми би своїх легіників співанками вкрали.

 

 

Та хоч би всі зорі впали й писарями стали,
Ще би наших співаночок не переписали.

Через тиждень була хвора, бо робота була,
А в неділю подужчала, бо музику вчула.

Коломийку заспівати, коломийку грати,
Або тоту коломийку легко танцювати.

Коломийка, коломийка та й коломийочка,
Кості би ся розписали, якби не сорочка.

Чи ти мене, моя мамко, купала в романці,
Що я така охочая в неділю до танців.

Ой дрімуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалося дівчина робоча.

Ой пішов я танцювати, та змилив ногами,
Більше я ся та й підпирав носом і руками.

 

Ой пішов би козака та й пішов би польки,
Коби миска кисилеці та миска фасольки.

Черевички невелички, ніженька маленька,
Танцюй, танцюй, дівчинонько, доки молоденька.

Та я міхом обертаю, та я міхом кручу,
День би тебе дівко побив, як ся з тобою мучу!

Ой буде вже коломийки, ой буду, ой буде,
Бо вже мене, молодого, болить попід груди.

Але файно скрипка грає, нікому співати,
Сидить милий за ворітьми, ніким наказати.

А я йому наказую перепеличками,
А він мене відсилає та й ластівочками.

Ластівочки-щебетушки не хочуть сідати,
Не корить мня заспівати, лишень погуляти.

Тато добрий, тато добрий, мати не лихая,
Не боронять погуляти, поки молодая.

Ой як мені не гуляти, коли в мене мати
Ой постилить і укриє. – Лягай доню спати!