Написати твір на тему "Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом О. Гончара "Собор")

Протягом столiть люди дуже уважно приглядалися до себе. У них постiйно жила й живе нескiнченна жага знання. «Пiзнай себе»,— так радили фiлософи. I, справдi, в цих але дуже мiстких словах сконцентровано усе те, що повинно провадити людину шляхом життя, усе те, завдяки чому ми зможемо жити краще i спокiйнiше. Заглянути в глибiнь своєї душi — потрiбно, але iнодi страшно. I, мабуть, тi митцi, що намагаються зробити аналiз духовного стану своєї сучасностi, якоюсь мiрою здiйснюють подвиг. До таких митцiв

ми з певнiстю вiдносимо О. Т. Гончара, бо автор зображував у своїх творах усе те, що болiло, що пекло, що вiщувало в майбутньому катастрофу для народу, для майбутнього.

Є книги, якi дають можливiсть отримати насолоду, захопитися цiкавим сюжетом, але згодом про них забуваєш. Однак є твори, якi заставляють нас думати i мiркувати над прочитаним. До таких книг належить роман О. Гончара «Собор». Це твiр правдивий, без прикрас, написаний із гiркотою i любов’ю. Роман учить нас любити свiй народ, його iсторiю, берегти його скарби — мову, звичаї, його культурнi надбання, його собори. А ще цей роман спонукає нас задуматись, а «моя

душа — це храм чи купа цегли?» Хто я? Будiвничий чи руйнiвник? Чи зумiю прожити життя так, щоб залишити слiд в iсторiї мого народу, своєї країни? Невже i в мене пiднялась би рука знищити собор?

Герої «Собору» О. Гончара — це люди, якi розумiють, що йдеться не про облуплену, занедбану споруду, а йдеться про їхню честь, їх духовнi витоки; а з іншого боку, це люди, якi заради своєї кар’єри здатнi переступити через святая святих, зректися навiть себе.

Назва твору — символiчна: це i реальна архiтектурна споруда селища Зачiплянки, i символ моральної чистоти та краси людини. Саме у ставленнi до собору розкриваються душi головних героїв, їх внутрiшня сутнiсть. Жоднi вигадки Володьки Лободи не змогли вiдвернути людей вiд собору, тому що людина прагне чистого, духовного, а собор — саме та фортеця, яка зберiгає красу, правду столiть. Адже людина доти й людина, поки не втратила здатнiсть бачити, крiм потворностей життя, i його красу. Мистецтво — це незнищенний слiд людства, його злети, його верхогiр’я, на яких панує дух перемоги над смертю, дух вічності. Тодi людина велика — коли будує, коли творить.

Микола Костянтинович Реріх – своєрідний автор, чиї роботи відрізняють глибокі філософські та ліричні мотиви. Теми його полотен різноманітні і складні, одухотворенни і піднесені. Улюбленими образами творчості Реріха, в свою чергу, можна вважати образи неба і хмар.

Мотив неба і хмар виразно звучить в такій відомій роботі Реріха, як “Небесний бій”. Картина написана в 1912 році, у складний для історії Росії час. Незвичайне полотно, створене на полотні з картону з використанням змішаної темперного техніки, в даний час зберігається в Державному Російському музеї в Петербурзі.

Картина “Небесний бій” наповнена не просто художніми образами, але символами, в яких, в першу чергу, втілилися особливості і дух тієї епохи. Більшу частину роботи займає зображення хмар, які являють собою важкі образи, що несуть невідому, але стає все додали нашим суперечностям більших наочності й додали нашим суперечностям більших наочності, загрозу. Ефект темперного живопису нагадує почасти пастельну замальовку. Для картини характерні численні, контрастні переходи світла і тіні.

“Небесний бій” і являє собою своєрідну битву Світла і Темряви, час, коли настає стихія. Картина Реріха демонструє всю красу складного стану природи. Справжнє протиборство розгорнулося в небі. І це небесне протистояння заповнила собою весь простір картинній площині. Стихія розкидала свої кордони далеко за межі полотна, що показує всю міць і велич природних сил. З точки зору Реріха, навіть гнів стихії сповнений особливої краси та очищаючої свободи.

Реріх – видатний майстер передачі душевних станів і різної гами почуттів і настроїв. Всі тонкі переходи станів природи або духу художник втілює з використанням необхідних, з позиції тональності і колориту, квітів. Художній метод Миколи Костянтиновича Реріха відрізняє відкритість барвистих образів, емоційність форми, динаміка ліній і кольору, символіка, філософічність робіт. Картини Реріха – точно ємні молитви або лаконічні фрази мудреця, в яких дивним чином поєднується прагнення до піднесеного і одночасна тяга до простоти і спокою.

Живописний твір “Небесний бій” відбиває переплетення, “бій” кольору і форми, світла і тіні, неба і землі. Тут явно реалізується прийом антитези або протиставлення, прийом глобального контрасту, вічного протиборства різновеликих сил. Це філософське явище “вічного бою” зміг відчути і передати великий геній Реріха в той смутний сутінковий час, час початку нових воєн і революцій.

Як справжній художник Реріх жив в такт з життям своєї Батьківщини, любив і ненавидів разом з нею, і навіть коли сама ця Батьківщина відвернулася від нього, він до кінця своїх днів зберіг цю велику віру творця, цю велику любов до своєї рідної землі, її історії та народу. Тому творчість Миколи Костянтиновича Реріха залишається настільки великим і цінним для нас.

В балада "Світязь" і "Вересневий трунок" спільним є те що там розказується про героїзм ,відвагу. В балада " Світязь" мова іде про те що було село в якому панувала гармонія і на нього напали вороги і перед людями був вибір або втопитися чи бути рабами і вони потонули. А в баладі"Вересневий трунок" мова і де про те що були броварі і наних також напали вороги їх усіх повбивали ,а одного разу їхав король і знайшов двох броварів і сказав " Якщо ви розкажете мені секрет то я вам подарую життя ,а якщо ні то я вас вбю " - і вони загинули не розказавши секрет.