Повисть чому молчав телефон

Написано: 1962 року

Розділ: Дитяча

Твір додано:  30.04.2014

Твір змінено: 30.04.2014

Опис: Герої оповідань Р. Полонського — Руслан, Валька та Сергій — ровесники ваших батьків, друзі. Напередодні Великої Вітчизняної війни вони були такими, як ви зараз. Так, як і ви, ці хлопчики щиро прагнули зробити щось хороше для людей. Правда, у них це не завжди виходило. От хлопці влаштували виставу для мешканців свого будинку, а Валька так захопився, що почав говорити дурниці і все зіпсував. Вирішили хлопці провести телефон, а він відмовився працювати. Ловили шпигуна, а той виявився хорошою радянською людиною. Але друзі не дуже сумували: в них завжди була готова нова вигадка.

Довелося хлопцям зазнати і справжнього горя: розпочалася війна, і діти передчасно стали дорослими.

«Чому мовчав телефЬн» — перша дитяча книжка молодого письменника.

Є у любій нашій школі різні типи класів. 

І чимало в нашій школі класів-лоботрясів. 

У цих класах добрі діти, гарні та веселі, 

І відразу після школи мчаться до оселі. 

Не цікавить їх навчання та не тягне в школу, 

Їм пошвидше би до друзів і собі додому. 

У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться. 

І заходити до них вчителі бояться. 

Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються, 

Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються. 

І навіщо вони ходять в нашу гарну школу? 

Краще взялися б за розум та і йшли додому. 

Там вони би посиділи та поміркували, 

Як себе потрібно вести, щоб їх поважали

Арас Григорович Шевченко — один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, нев'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина — окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки. І відступають сірі стіни каземату Петропавлівської фортеці, затягнене хмарами петербурзьке небо і жовті піски далекого Кос-Аралу. До неї, любої України, лине бентежна душа поета. А на папері встають чудові безсмертні рядки.

Тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір — поему «Княжна» («Зоре моя вечірняя... »), в якій згадує милу його серцю Україну. Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село... Як-то воно там?